Афера на віллі

— Сподіваюся, з тобою Дмитро це не обговорював?

Віта хіхікнула.

— Ні, звичайно. Що за припущення! Я про тебе дбаю. Чому ти мені не віриш?

— Бо ти трохи запізнилася зі своєю опікою. Років десь на двадцять. А що робити з Дімою, вирішу сама.

— Ну давай, вирішуй, — Віка підвелася. — Схаменешся вже на пенсії, в оточенні псів та котів, і нікому буде й склянки води тобі подати. Ти дурна, чи що? Тобі заміж треба! А ти стоїш, уся закута у панцир своєї порядності, і спокійно дивишся, як з-під носа вислизає останній, щоб не сказати, єдиний шанс!

— Заміж мене ніхто не кличе, — тихо зізналася Яна. Вікторія підійшла до сестри ближче, трохи схилила голову, щоб зазирнути їй в обличчя.

— Поки що — так. Та якщо мудро поведешся, тебе покличуть. Не сумнівайся.

— Справді? І хто ж?

— Дмитро. Ти повір мені, я його давно знаю. Він порядний чоловік, не легковажний… Буде зобов’язаний з тобою одружитися!

— Звучить, як давнє похмуре пророцтво, — здригнулася Яна.

Віка знизала плечима, — ну, це життя, а не кіно. Зрозумій і змирися з цим, люба. Цнота як така нічого не варта.

— А я й не стверджую, що це якась відзнака. Просто людина, розбещена у сексуальному плані, вкрай рідко здатна на відданість чи вірність.

Вікторія хрюкнула щось нерозбірливе.

— Що-що? — Не розібравши сказаного, перепитала Яна.

— Кажу, що вірність і відданість давно нікому не потрібні. Кожен сам по собі, кузино. Кожен сам за себе.

Яна зітхнула. — Віто, я розумію, що ліжко, секс — це дуже важливо. Та геть не можу втямити, чому слід починати саме з цього. Я інакше це уявляла.

— Так, аякже. Хто б сумнівався, — сестра була вся втілення сарказму. — Як типово для тебе: уявляти те, чого насправді ніколи не було. Як воно, у мріях? Спершу квіти і коштовності?

— Ні. Спершу — довгі прогулянки і не менш довгі розмови ні про що і про все на світі. Спогади, спільні інтереси, теплі погляди, перші обійми, поцілунки, вечірні зорі, одне на двох морозиво, і…

Вікторія вибухнула, не витримавши й півхвилини.

— Що ти верзеш? Блекоти об’їлася? Де ти зараз таке бачила? Де?! У книжках своїх чи по телевізору?!

— А ти хочеш мене переконати, що нині всі, ледве познайомившись, до ліжка стрибають?!

— Майже всі, — авторитетно запевнила Вікторія, анітрохи не знітившись. — Час такий. Романтика вийшла з моди.

— Тим гірше для людей. А любов? Вона також вийшла з моди, сестричко?

— Я не знаю, — Віта поправила біле хвилясте волосся, надзвичайно, як для неї, скуйовджене. — Не стикалася з нею.

— Ти ніколи нікого не любила? — вжахнулася Яна.

— Ні, ніколи і нікого, крім себе.

— Мені шкода.

— Себе пожалій. Я чудово сплю і добре виглядаю, а на тобі лиця немає.

— І тобі ніколи не хотілося?..

— Закохатися? Ні. У моїй реальності все продається і купується, і знаєш, що? Іншої реальності не існує.

— Я не вірю, — Яна стояла на своєму. — Так не буває. Не може бути. Ти перебільшуєш.