Принцеса і королева, або Чорні та Зелені
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: Світ "Пісні льоду та вогню" #1
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Принцеса і королева, або Чорні та Зелені». Краткое содержание книги:
ПОПЕРЕДЖЕННЯ: немає жодного сенсу читати повість як окремий твір без знайомства зі світом «Пісні льоду та вогню». Конче необхідно ознайомитися хоча б з першим романом циклу, «Гра престолів», щоб розуміти місце дії та контекст подій.
Читачеві пропонується самодіяльний, некомерційний, не опублікований на папері переклад повісті на українську мову, зі значними елементами експериментальної літературної адаптації до наших східноєвропейських теренів. Багато географічних назв, титулів, елементів державності та побуту, ба навіть імен мають в цьому перекладі цілком українське звучання або колорит прилеглих і споріднених народів. Традиція такого перекладу Дж. Р.Р. Мартина була започаткована у роботі над романами «Гра престолів» і «Чвара королів», а також трьома додатковими повістями циклу, і продовжується нині повістю «Принцеса і королева».
Номери та назви розділів (умовні, за місцем подій) додані при перекладі. У оригінальному тексті поділ на розділи відсутній. Внесено також незначні композиційні зміни.
Переклад В.Бродового, грудень 2013 — січень 2014 р.
У Дівин День року 130-го від Аегонового завоювання Цитадель Старограду вислала навсібіч триста білих круків, проголошуючи прихід зими. Але для королеви Раеніри Таргарієн саме настав розпал літа: незважаючи на нелюбов король-бережан, місто разом з престолом належало їй. За вузьким морем Тріархію роздирали на шматки усобні чвари. Над хвилями моря панував дім Веларіон. Хоча сніги закрили пересуви крізь Місячні гори, Діва Долини дотримала свого слова і вислала морем військо на допомогу королевиному. Інші кораблі везли вояків з Білої Гавані під проводом синів князя Мандерлі — Медріка та Торгена. З усіх сторін світу прибувала сила королеви Раеніри, а сила короля Аегона щодня танула.
Та не варто вважати війну виграною, поки ще лишаються на світі непереможені вороги. Так, сам Коронувач, пан Крістон Колій, лежав мертвий, але ж десь на теренах держави переховувався, живий та вільний, той самий король Аегон II, якого він коронував. Не впіймали і дочку Аегона — Джаяхаеру. Зник найзагадковіший та найхитромудріший радник зеленої ради — Ларис Моц-Кутельнога. Нездоланний Штормолам, як і раніше, тримав у руках князь Боррос Баратеон, котрий аж ніяк не рахувався серед друзів королеви. За ворогів Раеніра мала і Ланістерів, хоча сила Кастерлі-на-Скелі значно підупала після смерті князя Язона та загибелі або втечі більшості лицарства заходу.
Принц Аемонд між тим зажив моторошної слави на обох берегах Тризубу. Він злітав з неба, сіяв вогонь та смерть і зникав знову, щоб вдарити наступного дня вже за двісті верст. Полум’я Вхагар перетворило на попіл Стару Вербу та Білу Вербу, а з Сокольця лишило зчорнілу купу каміння. У Черешневій Падині від драконового вогню загинуло тридцятеро людей та три сотні овець. Потім Бий-Родичів несподівано повернувся до Гаренголу і спалив усе дерев’яне, що було в замку. В намаганнях убити його дракона загинуло шестеро лицарів та чотири десятки стражників. Звістки про напади поширювалися краєм, і панство з острахом вдивлялося у небо, питаючи себе, хто буде наступним. Князь Мутон з Дівоставу, княгиня Морочник з Сутіндолу, князь Чорноліс з Крукоберіга вислали до королеви нагальні листи, в яких умовляли надіслати драконів для захисту їхніх дідицтв.
Але найбільшу загрозу престолові Раеніри становив не Аемонд Кривий, а його молодший брат — принц Даерон Даруй-Вогонь, а з ним величезне південське військо на чолі з князем Ормундом Вишестражем.
Вишестраж з військом перетнув Мандер і потроху насувався на Король-Берег. Він нищив вірних королеві людей усюди, де їх знаходив, а кожного пана, що схилявся перед владою короля Аегона, змушував віддавати до війська свої загони. Принц Даерон, що летів попереду на Тессаріоні, виявився безцінним розвідником і попереджав князя Ормунда про кожен рух ворога, про кожне укріплене місце. Та найчастіше вояки королеви не опиралися, а тікали якнайдалі, щойно бачили у небі крила Синьої Королеви, бо не було серед них зайвих охотників пробувати на собі драконів вогонь.
Розуміючи загрозливе становище престолу, Правиця королеви Раеніри — старий князь Корліс Веларіон — натякнув її милості, що буває час для війни, а буває час для перемовин. Він закликав королеву обіцяти помилування князям Баратеону, Вишестражу та Ланістеру, якщо вони схилять коліна, присягнуть на вірність і віддадуть Залізному Тронові заручників. Морський Змій вважав за доцільне ввірити королеву Алісенту та королеву Гелаену турботам святої Віри, щоб решта днів їхнього життя минула у молитві та послуханні. Дочка Гелаени, Джаяхаера, могла б стати його власною вихованкою, а з часом, як досягне віку, вийти заміж за принца Аегона Молодшого і тим знову пов’язати між собою дві гілки дому Таргарієн.
— Але як мені чинити з моїми зведенюками? — гнівно запитала Раеніра, коли Морський Змій виклав перед нею свій задум. — З негідним королем Аегоном та убивцею родичів Аемондом? Чи мушу я дарувати пробачення і тим, хто вкрав мій престол та повбивав моїх синів?
— Залиште їм життя, але відішліть на Стіну, — порадив князь Корліс. — Хай вдягнуть чорне і проживуть решту життя як воїни Нічної Варти, пов’язані священними обітницями.