Принцеса і королева, або Чорні та Зелені
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: Світ "Пісні льоду та вогню" #1
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Принцеса і королева, або Чорні та Зелені». Краткое содержание книги:
ПОПЕРЕДЖЕННЯ: немає жодного сенсу читати повість як окремий твір без знайомства зі світом «Пісні льоду та вогню». Конче необхідно ознайомитися хоча б з першим романом циклу, «Гра престолів», щоб розуміти місце дії та контекст подій.
Читачеві пропонується самодіяльний, некомерційний, не опублікований на папері переклад повісті на українську мову, зі значними елементами експериментальної літературної адаптації до наших східноєвропейських теренів. Багато географічних назв, титулів, елементів державності та побуту, ба навіть імен мають в цьому перекладі цілком українське звучання або колорит прилеглих і споріднених народів. Традиція такого перекладу Дж. Р.Р. Мартина була започаткована у роботі над романами «Гра престолів» і «Чвара королів», а також трьома додатковими повістями циклу, і продовжується нині повістю «Принцеса і королева».
Номери та назви розділів (умовні, за місцем подій) додані при перекладі. У оригінальному тексті поділ на розділи відсутній. Внесено також незначні композиційні зміни.
Переклад В.Бродового, грудень 2013 — січень 2014 р.
Тримаючи місто, замок та престол у своїй владі, захищена аж шістьма драконами, Раеніра нарешті відчула себе досить безпечно, щоб послати по своїх синів. Скоро тузінь кораблів виплив з Дракон-Каменя, несучи на собі жіночий почет королеви та її сина Аегона Молодшого. Раеніра зробила хлопця своїм чашником, щоб нікуди від себе не відпускати. Ще один флот вийшов з Мартинова з принцом Джофрі, останнім з синів королеви від Лаенора Веларіона, і його драконом Тираксесом. Її милість почала готувати пишне свято, на якому Джофрі мали оголосити принцом Дракон-Каменя та спадкоємцем Залізного Трону.
Насолоджуючись повною перемогою, Раеніра Таргарієн ще не здогадувалася, як мало днів лишилося їй на світі та на престолі. Але щоразу, коли вона сідала на Залізний Трон, його жорстокі леза пили з її рук та ніг свіжу кров, і то був знак, який умів прочитати кожен.
XV. Річковий край
А за міськими мурами по всьому Семицарстві вирувала війна.
У річковому краї пан Крістон Колій залишив Гаренгол і рушив на південь уздовж західного берега Божого Ока, маючи при собі три тисячі й шістсот людей. Ворожа зброя, хвороби та втікацтво прорідили лави війська, що виступило свого часу під проводом лицаря з Король-Берега.
Принц Аемонд вже вилетів раніше верхи на Вхагар. Не прив’язаний нині ані до замку, ані до кінного чи пішого війська, одноокий принц мав волю летіти, куди йому заманеться. Саме у такій війні кохалися Аегон Завойовник та його сестри. І знову палало драконове полум’я, і знову Вхагар злітала з осіннього неба, плюндруючи ниви, села та замки річкового панства.
Дім Даррі першим спізнав на собі лють принца. Селяни, що саме збирали врожай, згоріли разом зі збіжжям або повтікали хто куди, а замок Даррі поглинуло полум’я. Пані Даррі та її молодші діти вціліли, бо знайшли прихисток у льосі під головною вежею свого замку, але її пан чоловік загинув на мурах разом зі спадкоємцем, а з ними чотири десятки панцирних слуг та лучників. За три дні по тому зійшли на дим Княж-Перевіз, Княж-Млин, Горбик, Чорногорбик, Глиностав, Свинобрід, Павучина… годі й злічити усі містечка, на які впала лють Вхагар. Скоро половина річкового краю палала вогнем.
Але пан Крістон Колій теж не уникнув вогню. Ведучи своє військо на південь крізь прирічкові землі, він бачив дими пожеж і попереду, і позаду себе. Усі села, що траплялися на дорозі, були випалені й залишені людом. Валка рухалася крізь ліси мертвих дерев, де лише за кілька днів перед тим буяла зелень — то річкове панство з власної волі палило геть усе на протязі його шляху. Смерть виглядала з кожного струмка, ставка чи сільського колодязя: мертві коні, мертві корови, мертві люди, напухлі та смердючі, труїли собою колись чисті води. Подекуди розвідники знаходили вздовж доріг під деревами моторошні «бенкети»: вдягнені у броню та зогнилу одежу вояки сиділи колом у блюзнірській подобі дружньої учти. То були загиблі у битвах; їхні черепи шкірили зуби з-під іржавих шоломів, а гнила зелена плоть відпадала з кісток.
За чотири дні після Гаренголу почалися напади ворогів. Поміж дерев ховалися стрільці, видивляючись чати розвідників та поодиноких загубленців, а коли помічали, то несли їм смерть з довгих луків. Хто відстав від позаднього загону — ті вже до війська не поверталися. Поки одні гинули, інші кидали щити та списи і зникали у лісах самі, а хтось перебігав і до ворога. На сільському пасовиську в Хрест-В’язах знайшовся ще один бенкет мерців. Розвідники пана Крістона вже вдосталь надивилися на гнилі трупи, тому рушили мимо, не кинувши на них і зайвого погляду… аж тут трупи скочили на ноги і завдали удару. Непомічена пастка коштувала життя більше як десяткові вояків.
Але то були ще квіточки, бо панство Тризуба тим часом збирало головні сили. Коли пан Крістон залишив озеро позаду себе, щоб рушити суходолом до Чорноводної, на нього вже чекали на кам’янистому гребені три сотні кінних лицарів у броні, стільки ж стрільців з довгого лука, три тисячі різних лучників та метальників, три тисячі набраних звідусіль річняків зі списами, кількасот північан з сокирами, довбнями, шпичастими булавами, стародавніми залізними мечами. Над пістрявим військом майоріла корогва королеви Раеніри.
І сталася битва — чи радше різанина, досить звична у «Танку драконів». Князь Родерік Турстан підняв бойовий ріг до вуст і засурмив напад. Вояки королеви з вереском вдарили з гребеня; на чолі їх мчали «Зимововки» на кошлатих північних кониках біч-обіч з лицарями на величезних броньованих огирях. Пана Крістона Колія було збито на землю та вбито; з його смертю гаренгольське військо втратило мужність, зламалося і почало тікати, кидаючи щити та зброю. Вороги мчали слідом, вирізаючи втікачів сотню за сотнею.