Принцеса і королева, або Чорні та Зелені
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: Світ "Пісні льоду та вогню" #1
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Принцеса і королева, або Чорні та Зелені». Краткое содержание книги:
ПОПЕРЕДЖЕННЯ: немає жодного сенсу читати повість як окремий твір без знайомства зі світом «Пісні льоду та вогню». Конче необхідно ознайомитися хоча б з першим романом циклу, «Гра престолів», щоб розуміти місце дії та контекст подій.
Читачеві пропонується самодіяльний, некомерційний, не опублікований на папері переклад повісті на українську мову, зі значними елементами експериментальної літературної адаптації до наших східноєвропейських теренів. Багато географічних назв, титулів, елементів державності та побуту, ба навіть імен мають в цьому перекладі цілком українське звучання або колорит прилеглих і споріднених народів. Традиція такого перекладу Дж. Р.Р. Мартина була започаткована у роботі над романами «Гра престолів» і «Чвара королів», а також трьома додатковими повістями циклу, і продовжується нині повістю «Принцеса і королева».
Номери та назви розділів (умовні, за місцем подій) додані при перекладі. У оригінальному тексті поділ на розділи відсутній. Внесено також незначні композиційні зміни.
Переклад В.Бродового, грудень 2013 — січень 2014 р.
У Гаренголі ж Аемонд Таргарієн та Крістон Колій гаряче сперечалися, як найкраще відповісти на удари королеви. Стіл Чорного Гарена був, певна річ, надто міцний, щоб брати його приступом. Навіть чинити облогу річкове панство не насмілилося б з-за страху перед Вхагар. Але люди короля вже відчували нестачу харчів для себе та коней; голод та хвороби косили військо незгірш мечів. Скільки б не дивилося людське око з велетенських мурів замку, навколо аж до обрію воно бачило самі лише зчорнілі поля та випалені до землі села. Загони заготівлі, що насмілювалися відійти далеко від замку, не поверталися. Пан Крістон закликав принца відступити на південь, де Аегон мав найвірніших прибічників, але той відмовився, сказавши:
— Лише боягуз тікає від зрадників!
Його гнів роздмухувала втрата Король-Берега та Залізного Трону. Коли ж Гаренголу досягла ще й звістка про «Годівлю раків», принц-намісник трохи не придушив власноруч зброєносця, який її привіз. Хлопця врятувало тільки втручання коханки принца — Алиси Водограй. Тоді принц Аемонд почав наполягати на негайному ударі проти Король-Берега, бо жоден з драконів королеви, мовляв, не може мірятися силою з Вхагар.
Пан Крістон вважав, що принц не при своєму розумі.
— Один дракон проти шести — то безумство, мій пане принце, — стверджував він.
Треба відступати на південь, закликав він знову, і з’єднатися з князем Вишестражем. Там принц Аемонд знову побачить брата Даерона та його дракона. Вже відомо, що король Аегон уникнув полону Раеніри; з часом він зможе знову сісти на Сонцежара на поміч обом своїм братам. Можливо, їхні друзі всередині мурів міста знайдуть якийсь спосіб звільнити і королеву Гелаену, щоб вона змогла кинути у бій Вогнемрію. Четверо драконів супроти шести — це вже не примарна надія на перемогу, а надто коли однією з чотирьох буде Вхагар.
Але принц Аемонд відмовився піти «шляхом боягузів», і вони з паном Крістоном вирішили розлучитися. Колій мав очолити військо і повести його на південь на з’єднання з Отто Вишестражем і принцом Даероном, але без принца-намісника. Останній хотів розпочати власну війну — вдарити вогнем з неба по бунтівниках та зрадниках. Рано чи пізно «та сука-королева» муситиме вислати одного чи двох драконів навперейми, і тоді Вхагар їх знищить.
— Усіх вона не вишле, не насмілиться! — твердив Аемонд. — Бо тоді Король-Берег лишиться голим і вразливим. Авжеж вона не пожене на бій ані Сиракс, ані свого останнього любого синочка. Хай Раеніра кличе себе королевою, але між ніг має те, що і всі жінки, у грудях — слабке жіноче серце, а в серці — материнські страхи.
Так лицар на прізвисько Коронувач і принц на прізвисько Бий-Родичів рушили кожен своїм шляхом і кожен до своєї долі.
XIV. Король-Берег
Тим часом у Червоному Дитинці королева Раеніра Таргарієн заходилася винагороджувати своїх прибічників та чинити жорстокі кари над тими, хто служив її зведеному братові. Велетенські нагороди були обіцяні за відомості, які б дозволили схопити «узурпатора, що сміє величати себе Аегоном II», його доньку Джаяхаеру, сина Маелора, «негідних лицарів» Віліса Пагіра та Рікарда Терена, а також Лариса Моца-Кутельногу. Коли обіцянки нагород нічого не дали, її милість вислала загони нишпорок, званих «лицарями-спитниками», на пошуки «зрадників та негідників», що насмілилися втекти, і задля покарання кожного, хто виявиться винним у допомозі згаданим зрадникам.
Королеву Алісенту забили у золоті кайдани на ногах та руках, але пасербиця хоча б подарувала їй життя «заради пам’яті мого покійного батька, який колись кохав свою дружину». Батькові ж королеви пощастило менше. Пана Отто Вишестража, що служив Правицею трьом королям, першого скарали на горло як зрадника. Залізне Берло пішов до колоди слідом за ним, вперто наполягаючи, що син короля має більші за доньку права. Пана Тайлана Ланістера віддали катам на тортури, сподіваючись вивідати щось про коронну скарбницю.
Ані Аегона, ані брата його Аемонда люд Король-Берега не надто дарував любов’ю, і багато хто з бережан вітав повернення королеви… але любов та ненависть — два боки однієї монети, і коли на шпичках над міськими брамами почали щодня виростати свіжі голови, а з мешканців щодня здирати нові податки, монета перекинулася. Дівчина, яку юрба свого часу вітала як «Втіху всіх королівств», перетворилася на жадібне та підозріливе бабисько, на свавільну правительку, що не поступалася жорстокістю жодному королю перед нею. Один гостроязикий дотепник назвав Раеніру «королем Маегором з цицьками», і ще сто років після того бережани залюбки лаяли один одного «Маегоровими цицьками».