Історик
- Автор: Костова Элизабет
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 966-343-223-3
- Переводчик: А. С. Долгополова
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Історик». Краткое содержание книги:
Одного разу пізно ввечері, вивчаючи бібліотеку батька, молода дівчина знаходить старовинну книгу й конверт із жовтіючими листами, у яких було лиховісне звертання: «Мій дорогий й нещасний спадкоємцю…» Ця знахідка відкриває для неї світ, про який вона ніколи не мріяла — лабіринт, у якому таємниці минулого батька й загадкова доля матері пов’язані зі злом, що ховається в глибинах історії.
Усередині конверта я побачив документи різного розміру й ваги, багато з них постаріли й порвалися від часу, деякі густо заповнені друкованим шрифтом і покриті цигарковим папером. Там було багато матеріалу. Треба буде розкласти його, вирішив я і підійшов до найближчого стола мідного кольору біля карткового каталогу. Там усе ще було повно народу — всі дружні незнайомці, але я все ж таки обережно обернувся через плече, перш ніж витягти всі документи й розкласти їх на столі.
Два роки тому я розклав у хронологічній послідовності манускрипти сера Томаса Мора, а також деякі листи Ганса Альбрехта з Амстердама, а зовсім недавно допомагав скласти каталог за фламандськими бухгалтерськими книгами 1680 року. Як історик я знав, що, виклавши архівні документи в хронологічній послідовності, можна швидше дійти до розгадки. Я витягнув папір й олівець, записав перелік документів і витяг їх. Першими були документи Россі, надруковані на тонкому папері. Вони рясніли густими рядками найтонших друкованих літер, що більш-менш нагадували листи. Я обережно відклав їх убік, не дозволяючи собі розглянути їх краще.
Другим документом була карта, намальована від руки з великою старанністю й обережністю. Карта вже почала вицвітати, позначки місцями ледь проглядалися на товстому аркуші з іноземного блокнота (мабуть, аркуш було вирвано з якоїсь старої записної книжки). Далі йшли дві схожі карти, потім три сторінки з різноманітними написами, зробленими від руки — на перший погляд, вони здалися розбірливими. Їх я теж відклав убік. Наступною була друкована брошура, що запрошувала туристів у «Романтичну Румунію», напис було зроблено англійською мовою, за оформленням обкладинки й малюнками цей документ можна було віднести до 1920-х або 1930-х років. Потім ішли дві розписки про перебування в готелі й про обіди. До речі, це було у Стамбулі. Далі — двоколірна, неакуратно надрукована дорожня карта Балканських гір. І останнім я витяг маленький білий конверт, запечатаний і не підписаний. Я героїчно відклав його вбік, не доторкнувшись до печатки.
Це було все. Я перевернув коричневий конверт і навіть потрусив його, тож я помітив би навіть мертву муху, якби вона випала. Коли я зробив усе це, у мене раптом (тоді вперше) з’явилося відчуття, що далі переслідуватиме мене завжди, коли я робитиму те, що від мене вимагалося, — я відчув присутність Россі, його гордість за мою старанність, ніби його все ще живий дух говорив зі мною так, наче він сам. Я знав, що він старанно все досліджував, як і те, що він нічого не пропускав, нічим не нехтував, жодним документом, жодним архівом, як би далеко вони не знаходилися, і, звичайно ж, він не нехтував ідеями, якими б застарілими вони не здавалися його колегам. Його зникнення й те, що я був йому потрібен (як я сміливо подумав), несподівано зблизили нас із ним, ми стали майже одним цілим. У мене було таке відчуття, ніби він обіцяв мені, що саме так і буде, він передбачав цю схожість і весь цей час чекав, поки я зрозумію це.
Зараз переді мною на столі лежали аркуші з конверта. Я почав з листів, густо надрукованих на тонкому папері, в них було кілька помилок і кілька виправлень. З кожного листа була зроблено копію, і вони вже були розкладені в хронологічному порядку. Кожен лист був ретельно датований: грудень 1930 року. Це були листи більш ніж двадцятилітньої давнини. Кожен був підписаний: Трініті-коледж, Оксфорд і більше нічого. Я переглянув перший лист. У ньому розповідалося про історію знаходження загадкової книги і початок дослідження в Оксфордському університеті. Лист було підписано: «Ваш у біді, Бартоломео Россі». Лист починався… (я тримав тонкий папір дуже обережно, навіть тоді, коли мої руки почали тремтіти), лист починався в дуже дружній манері: «Мій любий і нещасний спадкоємцю…».
Раптом батько замовк. Почувши тремтіння в його голосі, я тактовно відвернулась, чекаючи, поки він оговтається. Ми мовчки підвелися, взяли наші піджаки й пішли через гарну маленьку площу, удаючи, що фасад церкви усе ще цікавить нас.
Розділ 7
Батько кілька тижнів не залишав Амстердам, і в цей час я відчула, що він якось став по-особливому за мною спостерігати. Одного разу я повернулася зі школи трохи пізніше, ніж звичайно: коли я ввійшла у дім, то побачила, що місіс Клей розмовляє з батьком по телефону. Вона відразу ж передала мені слухавку.
— Де ти була? — запитав батько. Він телефонував зі свого кабінету в Центрі миру й демократії. — Я вже двічі телефонував, а місіс Клей казала, що тебе не бачила. Ти змусила її хвилюватися.