Янголятко в кутих черевиках. Книга перша
- Автор: Ворзельська Генечка
- Серия: Янголятко в кутих черевиках #1
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: Джерела М
- ISBN: 966-7831-45-0
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Янголятко в кутих черевиках. Книга перша». Краткое содержание книги:
Здавалося, неможливо вигадати щось нове. Все вже вигадано, всі жанри випробувані, й письменники переписують одне одного. Проте авторка сміливо кидає виклик усім канонам, усім грандам, а заразом і читачам. Бо тільки такі твори можна оцінювати за великим рахунком. Бо тільки такі книжки мають шанс стати культовими.
Про що ця книжка? Про війну, про смерть, про кохання. Про нас із вами.
Можливо, це літературний комікс, а може — новий світ.
Але у будь-якому разі гарантуємо вам силу-силенну вражень. А чого іще вимагати від гарної книги?
А ще я поставила комп’ютер на своєму новому столі. У моєму будиночку всі меблі взагалі були новими. Я сама підбирала їх, і мені подобалися неосяжні кріселка, м’які килими і те, що пух від перин злітає до стелі, коли лягаєш у ліжечко, а потім повільно опускається додолу, ніби вкриває тебе снігом.
Усе було готове до війни, і, ввімкнувши свій новий комп’ютер, я написала:
«Мисливці».
Він запитав мене:
— «Раз» чи «вісім»?
Я відповіла:
— Раз.
— Про що ти хочеш дізнатися?
— Чи можу я їх знищити?
Він довго думав, пригадуючи все, що знає про Мисливців Раз, і, нарешті, написав:
— Тобі ніхто не заважає.
І він написав мені:
«Крихітці час на війну».
— А ти?
«Комп’ютер чекає на Крихітку».
— Не чекай, я прийду пізно.
«Гаразд, — написав він. — Поцілуєш мене?»
— Ні, — відказала я.
І вийшла, захопивши пістолет.
Частина четверта
Крихітка та дитячий будинок
Хочете ще сирітства? Я була в дитячому будинку, і мені подобалося там.
Ким був мій Справжній Тато? Ким була моя Справжня Мати?
Спочатку я вважала, що вони були зачаровані лицар та королева, потім мала гадку, що вони загубили мене, коли прямували на Північний Захід із караваном трав та отрут. А як мені виповнилося вісім, я вирішила більше ніколи не згадувати про них.
Вивчати життя починаєш з тичинок і маточок? Тож я з тих дітей, яких знаходять у квіткових пуп’янках.
А дитячий будинок — многокутник, обкладений бежевою плиткою, — був оточений гойдалками, альтанками, парканом та безліччю багатоповерхових будинків.
Там усі ходили в однакових сукнях.
— Що ти малюєш? — запитала вчителька.
— Не знаю, — сказала я, тоді маленька, у невиразній суконці, з розпущеною кіскою і ногами, що не торкалися підлоги.
— Це неподобство! Порви негайно!
А я затуляла руками усмішку демона, ще невмілу, але таку, що могла налякати вчительку.
— Тебе покарають…
Та навіть перед страхом покарання я не могла сказати вчительці, що побачила це чудовисько у неї за плечима, коли вона кричала на мене, а гном з попереднього малюнка перестрибує з ліжка на ліжко і спиває подих у сплячих. Уночі, коли зачиняють спальні.
До дитячого будинку, де я жила, приїхали двоє: чоловік та жінка.
Три години поспіль вони розмовляли зі мною в наглухо зачиненому кабінеті. Вони показували мені страховиськ, і я розповідала їм про світи, в яких ті живуть, і про те, де й коли бачила їх.
А потім я розповіла їм про притулок і про те, що мені тут добре. І коли ми вийшли з кімнати, чоловік підійшов до вихователя і, взявши його за підборіддя:
— Якщо ти ще раз займеш її… Якщо хтось із вас ще займе її, я особисто буду рвати горлянки. Зрозумів?
— Так.
— І перекажи іншим.
Чоловік з’являвся кожної першої неділі, іноді зустрічався зі мною, іноді розпитував про мене вчителів.
Коли ж хтось намагався довідатися про нього у завідувачки інтернату, вона відповідала одне й те саме:
— Вам нічого робити? Вам бракує неприємностей?
Вони готували мене в янголи. Вони хотіли, щоб я виросла і почала боротися зі Злом.
Але чоловік загинув, і наступної неділі замість нього приїхали мій Вітчим і Мачуха.
— Тебе звати Крихітка?
— Так.
— Ти впевнена?
— Так, — сказала я. — А де дядько Павло?
— Його більше не буде, — сказала Мачуха.
— І я не стану янголом?
— Звичайно, ні, — сказав Вітчим. — Кому потрібні янголи?
Татусю, татусю, тату. Ти знову помилився. Я стала янголом. Ось так. Я тепер янгол — янгол помсти у твоєму пеклі. Мене послано для того, щоб зробити твоє життя пеклом.
Частина п’ята
Крихітка і мисливці раз
Майстри були дивними, тож, приїхавши на вулицю багатоповерхових будинків, я побачила тиху вуличку з дерев, ліхтарів на гілках і пофарбованих у мої улюблені кольори будиночків. Вулиця повільно повертала, залишаючи позад мене крамничку з солодощами, і простувала далі, до молитовного будинку з маленьким білим хрестом на даху.
У вікнах горіло світло і лунала музика. Прожити тут усе життя на маленьких родинних святах. Ніколи не знати назви міста, в якому ніколи не буваєш, не читати газет, а якщо їх навіть принесуть, то лише останню сторінку і гороскопи. Виїзд до центральних вулиць вважати святом і повертатися назад, немовби у теплі та ніжні обійми.