Гарун і море оповідок
- Автор: Рушди Ахмед Салман
- Год: 2012
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-2355-21-5
- Переводчик: Тарас Бойко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Гарун і море оповідок». Краткое содержание книги:
— Я не інженер, Одуде, — пробурмотів Гарун, — але спробую вставити цю штуку в потрібну розетку.
На щастя, чупвали забули прикрутити кришку до голови Одуда. Тож Гарун якомога обережніше виліз на Алежа, підняв кришку й заглянув усередину.
У черепній коробці стирчало три дроти. Гарун швидко знайшов три отвори в скриньці-мозку, до яких треба було їх приєднати. Але який і куди приєднувати? «Ну що ж, — сказав він про себе, — нема що довго думати». І приєднав дроти навмання.
Тут Алеж-Одуд видав кілька безглуздих хіхікань, квакань та інших звуків. І завів дивну пісеньку:
«Неправильно приєднав, зробив його божевільним», — запанікував Гарун. А вголос сказав:
— Одуде, тихенько. Дуже прошу.
— Дивись! Дивись! Мишка. Тихо, тихо! Шматочок сиру хочеш ти, — голосно співав Одуд якусь нісенітницю. — Жодних проблем.
Гарун швиденько від’єднав три дроти й приєднав їх уже по-іншому. Цього разу Алеж-Одуд гарцював і ставав на диби, як дикий кінь, тож Гарун одразу висмикнув дроти, щоб не впасти в океан. «Третій раз — щасливий, сподіваюся», — подумав він і, глибоко вдихнувши, знову приєднав дроти.
— Чому так довго? — промовив Алеж своїм звичним голосом. — Зараз усе залагодимо. Поїхали. Ва-а-рум!
— Притримай коней, Одуде! — прошепотів Гарун.
— Сиди тут тихо й удавай із себе безмозкого. Мені треба дещо зробити.
Аж тепер він намацав у кишені нічної сорочки й вийняв із неї маленьку гранчасту кришталеву пляшечку з маленькою золотою кришечкою. Пляшечка наполовину була заповнена чарівною золотою рідиною, якою пригощав його Джин Води (здавалося, відтоді минули роки), себто Водою Бажань.
— Що сильніше бажаєш, то краще вона діє, — сказав йому тоді Якщоб. — Постався до неї серйозно, й Вода Бажань віддячить тобі серйозністю.
— Це може зайняти більше, ніж одинадцять хвилин, — прошепотів Гарун Алежу-Одуду на вухо. — Але я все одно це зроблю. Одуде, ось дивись. — Сказавши ці слова, він відкрутив золоту кришечку й випив Воду Бажань геть до останньої краплі.
Навколо себе він бачив золоте світло, що окутувало його золотою шаллю… «Я бажаю, — думав Гарун Халіфа, міцно заплющивши очі й прагнучи цього всіма фібрами свого єства, — я бажаю, щоб Місяць Кагані повернувся і більше не був наполовину в темряві, а наполовину освічений сонцем… Я бажаю, аби він повернувся у цю ж мить і сонце освітило Корабель Пітьми — гаряче, полуденне сонце».
— Ну й бажання, — захоплено вигукнув Алеж-Одуд.
— Дуже цікаво подивитися, хто переможе. Сила волі проти Процесів, Надто Складних для Пояснення.
Минали хвилини: одна, дві, три, чотири, п’ять. Гарун лежав горілиць на спині Алежа-Одуда, забувши про час, забувши про все, окрім свого бажання. Чупвали, що нишпорили в джунглях водоростей, здогадалися, що шукають не в тому місці, й верталися до Корабля Пітьми. Їхні «темнарики» краяли сутінки променями пітьми. Лишень випадково жоден з променів не натрапив на Алежа-Одуда. А хвилини минали: шість, сім, вісім, дев’ять, десять.
Минуло одинадцять хвилин.
Гарун далі лежав горілиць із міцно заплющеними очима, зосереджений лишень на своєму бажанні.
Тут його вихопив чорний промінь одного з чупвалів. Уся чупвальська братія аж зашкварчала над водою. На своїх темних морських кониках вони мчали до Алежа-Одуда так швидко, як тільки могли.
А тоді зі страшним здриганням і трясінням бажання Гаруна Халіфи таки збулося.
Місяць Кагані повертався, до того ж, швидко тому що Гарун наголошував, загадуючи своє бажання, що не можна гаяти жодної хвилини. Сонце сходило з великою швидкістю, піднімалося, піднімалося, аж поки не досягло зеніту і не зупинилося у них над головами.
Якби Гарун був у цей час у Ґуп-Сіті, то міг би одержати неабияке задоволення від переполоху Яйцеголових з Будинку ПНСП. Величезні суперкомп’ютери й гігантські гіроскопи, що стежили за рухом Місяця, аби забезпечувати Вічний День, Вічну Темряву й Смугу Сутінків між ними, просто збожеволіли й нарешті розкололися навпіл. «Хай би хто це зробив, — доповідали Моржу спантеличені Яйцеголові, — він володіє силою поза межами нашого уявлення, вже не кажучи про контроль над ним».
Проте Гарун був не в Ґуп-Сіті, де всі городяни повибігали з роззявленими ротами на вулиці, як тільки над містом вперше за їхнє життя опустилася ніч і в небі засяяли зорі Чумацького Шляху. Ні, Гарун був на спині Алежа-Одуда й, розплющивши очі, побачив, що води Океану й Корабель Пітьми залиті яскравим світлом.
— Бачиш? — вигукнув він. — Я таки зумів! Мені таки вдалося!
— Жодної хвилини не сумнівався в тобі, — відповів Алеж-Одуд, не роззявляючи дзьоба. — Повернути місяць за допомогою сили волі? Ну, пане, жодних проблем.
Навколо них відбувалися дивні речі. Чупвали, що чимдуж гнали своїх темних морських коників, почали верещати й шипіти, як тільки сонце кинуло на них свої перші промені. А тоді обриси і чупвалів, і їхніх коників почали розпливатися і немов би та нути… стікати в отруєний смертельною кислотою Океан, перетворюючись у звичайні тіні, а тоді з шипінням і геть зникли…
— Дивіться, — зарепетував Гарун, — дивіться, що робиться з кораблем!
Сонячне світло знешкоджувало чорну магію Культмайстра Хаттам-Шуда. Під сонячним промінням тіні розпливалися, а сам величезний корабель почав втрачати свої обриси, танути, як залишена на осонні гора морозива.
— Якщобе! Малі! — закричав Гарун і, незважаючи на застереження Алежа-Одуда, помчав угору по сходах (які щохвилини ставали м’якішими) на палубу.
Поки він дістався нагору, палуба зробилася дуже липкою, і Гарунові здавалося, ніби він іде по теплій смолі чи навіть клею. Чупвальскі солдати пронизливо кричали й мов божевільні бігали, на Гарунових очах розчиняючись і перетворюючись у калюжі тіней, а тоді геть зникали, бо як тільки сонячне світло знешкодило магію Хаттам-Шуда, то вони, оскільки були тінями, не могли існувати без своїх господарів. Культмайстра, а точніше, його тіні ніде не було видно.
З казанів на палубі випаровувалася отрута, а самі казани м’якшали й танули, як чорне масло. Навіть велетенський кран, до якого ланцюгом була прикута Затичка, нахилився і поволі роз’їжджався під ненависним йому сонячним світлом.
Над двома казанами висіли Джин Води й Плавучий Городник. Підвісили їх за пояс на мотузках, розтягнутих між кранами, що стояли обабіч казанів з отрутою. Як тільки Гарун побачив їх, мотузки тріснули (вони також були скручені з тіней) — і Якщоб з Малі гепнулися в казани. Гарун лишень зойкнув від жаху.
Але на ту пору сонце вже висушило отруту в казанах, і Гарун побачив, як Малі, а потім і Якщоб голіруч зробили в них проломи, достатньо великі, аби вибратися звідти. Казани, як і палуба, уже встигли перетворитися на щось, схоже за щільністю на сир.
— Вшиваймося! — закричав Гарун. По липких тягучих сходах всі троє збігли донизу. Якщоб з Гаруном стрибнули на спину Алежа-Одуда, а Малі шубовснув у воду біля них.
— Місія виконана, — радісно вигукнув Гарун. — Одуде, повний вперед!
— Варум, — погодився Алеж-Одуд, не роззявляючи дзьоба. Він швидко плив від Корабля Пітьми в напрямку каналу, проритого Малі у джунглях водоростей, аж раптом почувся якийсь дивний шум і запах горілого з черепної коробки Одуда, і вони зупинилися.
— Перегорів, — сказав Якщоб. Гарун завмер.
— Здається, я все ж таки неправильно приєднав дроти, — сказав він. — А спочатку здавалося, ніби правильно. Зламався й ніколи не запрацює!