Гарун і море оповідок
- Автор: Рушди Ахмед Салман
- Год: 2012
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-2355-21-5
- Переводчик: Тарас Бойко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Гарун і море оповідок». Краткое содержание книги:
— Перетворює механічну енергію в електричну за допомогою електромагнітної індукції, — відповів Хаттам-Шуд. — А хіба ти не знаєш такого?
Однак Гарун не втратив самовладання:
— Себто він живить енергією все ваше виробництво?
— Саме так, — відповів Культмайстер. — Бачу, освіта не пасе задніх на Землі.
У цю мить сталося щось цілком несподіване.
Крізь відчинений ілюмінатор за кілька кроків від Культмайстра в Корабель Пітьми почали заповзати якісь химерні вусики. Величезна безформна маса рослинности, серед якої була єдина квітка бузкового кольору, рухалась напрочуд швидко. Гарунове серце від радости мало не вистрибнуло з грудей.
— М… — почав було він, але потім припнув язика. Так, Малі вдалося уникнути полону (як потім довідався Гарун) тільки тому, що він прикинувся мертвим корінням. Він обережно підплив до Корабля Пітьми, а тоді за допомогою присосків на кількох вусиках піднявся на корабель, як повзуча рослина. Коли ж йому вдалося залізти всередину й набрати Малі-подібної форми, на судні завила сирена тривоги:
— Тривога! На борту сторонній!
— Увімкнути пітьму! — заверещав Хаттам-Шуд, а награна млявість спала, як маска. Малі на великій швидкості рухався в напрямку Генератора. Дістався він гігантської машини ще до того, як були ввімкнені пітьмильники, при цьому уникнувши рук багатьох чупвальських вартових, зір яких не дозволяв як слід бачити у напівтемряві (незважаючи на їхні досить модні темні окуляри). Не гаючи часу, Плавучий Городник підстрибнув у повітря, розчепірився в усі боки й упав корінням і щупальцями на Генератор, залазячи ними в усі його куточки й щілини.
Одразу почулися якісь грюки і стуки, порвалися ланцюги, забуксували шестерні — і потужний Генератор, гучно вібруючи, затих. Припинилося постачання енергії по всьому Кораблі: не шуміли шестерні, не вищали коліщата, не стугоніли підйомники, не шипіли фільтри, не скреготіли преси, не гуділи холодильні установки, не накопичували отруту отрутонакопичувачі, не впорскували трутизну в океан отрутовпорскувачі. Геть усе виробництво зупинилося!
— Слава Малі! — підбадьорював його Гарун. — Ну ти й даєш, пане, просто чудово!
На Малі великими силами накинулася чупвальська варта, намагаючись голіруч відтягти його від Генератора, б’ючи його сокирами й мечами, проте істоті, що зуміла протистояти концентрованій отруті, яку Хаттам-Шуд скидав в Океан Оповідок, усе це було завиграшки, як укуси бліх. Він висів на Генераторі, аж поки не переконався, що за короткий час його не відновити. Прикипівши до машини, він заходився по-городницькому бадьоро співати бузковою квіткою, що слугувала йому ротом:
«Гаразд, — сказав собі Гарун, помітивши, що Хаттам-Шуд дивиться тільки на Плавучого Городника. — Вперед, Гаруне. Тепер твоя черга. Зараз або ніколи».
Капсулу Світла, «для екстреного випадку», він усе ще тримав під язиком. Швиденько взяв її зубами й розкусив.
Світло, що вдарило з його рота, було яскраве, як сонце! Чупвали навколо нього, геть чисто засліплені, забувши про обітницю мовчання, верещали й проклинали все на світі, схопившись за очі. Навіть Хаттам-Шуд похитнувся від такого сяйва.
Гарун був швидкий, як ніколи у своєму житті. Він вийняв Капсулу Світла з рота й тримав її над головою, освітлюючи нутрощі всього корабля. «Яйцеголові з Будинку ПНСП таки щось тямлять», — подумав з подивом Гарун. Тепер він біг щодуху, адже секунди спливали. Минаючи Хаттам-Шуда, він вихопив з його руки мозок Алежа-Одуда. Добіг до шафи із захисним одягом для водолазів. Хвилина минула.
Поклавши мозок Алежа-Одуда в кишеню нічної сорочки, Гарун намагався одягти водолазний костюм. Капсулу ж Світла поклав на перила, щоб мати вільні обидві руки.
— Як же він одягається? — простогнав Гарун у відчаї, а водолазний костюм ніяк не хотів налазити. (Авжеж, одягти його поверх червоної нічної сорочки з пурпуровими латками нелегко.) А секунди спливали.
Хоча Гарун був зосереджений на вдяганні водолазного костюма, проте помітив кілька важливих речей: наприклад, що Хаттам-Шуд ухопив Якщоба-Джина Води за голубі бакенбарди. Він також помітив, що ніхто з чупвалів не мав тіней! А це могло означати тільки одне: Хаттам-Шуд показав своїм найвідданішим прибічникам із Союзу Застібнутих на Блискавку Губ, як відокремлюватися від тіней. «Отже, всі вони — тіні, — збагнув він. — Судно, вся банда Союзу Застібнути на Блискавку Губ, сам Хаттам-Шуд. Усе тут — Тіні у Плоті, за винятком Якщоба, Малі, Алежа-Одуда та, власне, його самого».
Він помітив ще таке: коли яскраве світло з Капсули заповнило нутрощі Корабля Пітьми, то все судно аж здригнулося, ніби стало менш твердим, більш схожим на тінь, і чупвали затремтіли, а їхні обриси розпливлися, почали втрачати тривимірність… «Якби засвітило сонце, — подумав Гарун, — вони б усі розтанули, стали б пласкими й безформними, як тіні!»
Проте сонця ніде було шукати в тій похмурій напівтемряві, а секунди спливали. Вже добігали кінця дві хвилини світла, коли Гарунові вдалося застібнути водолазний костюм, одягнути водолазну маску й вистрибнути через ілюмінатор в отруєний Океан.
Коли він опинився у воді, його охопило почуття безнадії. «Що ти, Гаруне, збираєшся робити? — питав він самого себе. — Пливти назад до Ґуп-Сіті?»
Він дуже довго падав крізь товщу води Океану, і що глибше він опускався, то менш забрудненими були Оповідні Потоки й то легше було щось розгледіти.
Він побачив Затичку. Цілі бригади чупвалів у водолазних костюмах приєднували до Затички нові шматки. На щастя, вони були настільки зайняті роботою, що й не помітили Гаруна… А Затичка була величезною, немов футбольне поле, і мала дещо овальну форму. Обвід був нерівний, оскільки Затичка своїми краями повинна була ідеально підійти до отвору Джерела Джерел, тож обвід Затички й краї Джерела мусили збігтися.
Гарун продовжував падати… й тоді — о, диво з див! — він побачив саме Джерело.
Джерело Джерел було таким собі отвором чи, радше, проваллям або ж кратером, і з цього отвору, як побачив Гарун, із самого серця Кагані вивергався яскравий потік чистих, незабруднених оповідок. Там було стільки Оповідних Потоків, настільки різнобарвних, що всі вони, б’ючи одночасно з Джерела, нагадували велетенський підводний водограй пінистого білого світла. В цю мить Гарун збагнув: якщо він не дасть закрити Джерело Затичкою, то все знову стане на свої місця. Відновлені Оповідні Потоки очистять забруднену воду, а Хаттам-Шудів план зазнає краху.
Тепер він перебував на найнижчій точці занурення, тож, піднімаючись угору до поверхні води, Гарун усім своїм серцем бажав допомогти: «Як же мені хочеться, як же мені хочеться бодай щось удіяти».
І в цю мить він випадково торкнувся місця, де під водолазним костюмом у кишені нічної сорочки було щось випукле. «Дивно, — подумав він, — я був упевнений, що поклав скриньку з мозком Алежа-Одуда в іншу кишеню». Лишень тоді він пригадав, що було там, геть чисто забуте з часу, відколи він прибув до Кагані. За мить він уже знав, що таки щось удіє.
Виринувши на поверхню, він підняв маску й вдихнув кілька ковтків повітря (остерігаючись, аби отруйна вода з Океану не хлюпнула йому в обличчя). На щастя («А мені вже давно мало би пощастити», — подумав Гарун), він виринув неподалік від трапу, до якого був прив’язаний недієздатний Алеж-Одуд. Погоня ж, яку відрядив Хаттам-Шуд, аби знову схопити Гаруна, рухалася джунглями водоростей, притемнюючи собі «темнариками». Довгі промені непроглядної пітьми шматували джунглі водоростей. «Чудово, — подумав Гарун. — Сподіваюся, вони ще довго там мене шукатимуть». Він піднявся на східці трапу, розстібнув блискавку водолазного костюма й дістав скриньку-мозок Алежа-Одуда.