Беладонна. Любовний роман 20-х років
- Автор: Донченко Олесь Васильевич, Ванченко Петро
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-268-4
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Беладонна. Любовний роман 20-х років». Краткое содержание книги:
Пройшов «архангел» із сурмою. Зараз гратимуть вечірню зорю.
Базилевич зробився в Зізі своєю людиною. Це сталося якось само собою і зовсім непомітно.
Іноді він думав про те, що з ним і як народилась у нього шалена пристрасть до цієї сіроокої напудреної дівчини з відкопиленими пухкими губами.
Що так привабило його до неї? Її рвучкість? Чортики в очах? Голівка з золотою пожежею волосся? Чи, може, ціла гама відтінків її раптових змін у настрої, в поводженні?
Він думав над цим, але відповіді не було. Він почував тільки одно, що не може собі уявити такого становища, коли Зізі вийде, приміром, за межі її досяжності, щезне від нього.
Вона була проститутка, але, дивно, це викликало в нього тільки більше бажання схоронити її для себе, зберегти від чужого ока.
Його характер різко змінився. У всьому його поводженні було заховане якесь вичікування чогось, похмура нашорошеність і притаєно-загострене сприймання околишнього.
Ось уже місяць, як він веде дуже тонку, складну гру зі своєю дружиною. Власне кажучи, грають обоє, бо Ніна давно догадалася, в чім справа, але вона мовчить. Вперто мовчить про це. Швидше, жіночим інстинктом, ніж розумом, вона відчула, що небезпека занадто велика, і це примушує її замкнутися в собі, поводитись так, щоб не подати й вигляду, ніби вона про віщось здогадується, ніби вона ревнує.
О, вона добре знає, вона цілком певна, що становище занадто небезпечне, і, поведи вона зараз одверто наступ, — неодмінно зазнає поразки, і тоді неминуче й негайно буде прискорено розв’язку.
І от обоє вони ведуть свою важку гру.
Він більше похмуро мовчить, ніж балакає, і з особливою якоюсь хапливістю обідає чи п’є чай. Вона навіть підмітила, що іноді, коли він підносить до рота склянку, в нього дрібно танцює рука.
Одного разу він прийшов і, буркнувши кілька слів, ліг на ліжко. Ліг, одвернувся до стінки й застиг. Вона вдавала, що читає книжку, а сама збоку пильно стежила за ним. Нараз повернулась і голосно запитала:
— Волю, що з тобою? Ти не хорий?
Але запитання було зроблене з ледве прихованим роздратуванням, а не з тихою глибокою тривогою, як було колись раніше. Це не втекло від його спостереження — він відчув у її голосі і роздратування, і те, що вона намагалась його сховати. Він зрозумів, що вона знає його душевний стан і здогадується, що з ним. Але це примусило його тільки поглибити свою сітку дрібної щохвилинної брехні, щоб краще замаскувати й приховати дійсне становище.
Ніна тепер часто й багато читала, але він знав, що читає вона для того, щоб не прохопитись небажаним словом, щоб не почати розмови про те, що може скерувати думку на теперішній, такий відмінний, незвичайний стан, який нещодавно запанував у їхній затишній кватирі.
Вона так само ввесь час була насторожена і добре розуміла свого чоловіка, коли він швидкими кроками ходив по кімнатах і, вимахуючи руками, висвистував якогось мотива. Вона добре розуміла його, коли, прийшовши пізно ввечері (мовляв, із зібрання), він тремтячим від ласки голосом казав:
— Ну, Нінусику, як живемо? Що нового, Нінок?
Це була перебільшена ніжність від того внутрішнього почуття безмежної любові, від повноти того внутрішнього переживання, що клекотіло в його грудях. Кажучи це, він не губив свого загостреного сприймання околишнього, і від нього не ховалась стримана, занадто спокійна відповідь дружини.
Одного разу йому настирливо полізла думка про дитину. Так, про дитину. Власне, він думав про те, що в його теперішньому стані дитина була би надзвичайно тяжким путом. Він спробував уявити себе батьком… і не міг.
У питанні, чи мати дітей, чи ні, Базилевич мав спільні погляди зі своєю дружиною. Вона не хотіла дітей і часто, скривившись, пищала:
— Діти? Фі, яка гидота! Ходити, як бочка, і кожний буде на тебе пальцем вказувати — «вагітна!» Як це некрасиво — мати такого живота! І ніякісінька сукня не сидітиме як слід. Це ж жах!
Базилевич також часто виказував думку, що пелюшки, писк — усе це міщанство, все це заважає, нарешті, спокійній праці, робить людину нервовою.
«Як чудово, — думав він, — що я от вільний, не маю дітей!»
І діти в його уявленні здавалися якимись путами, що їх надівають на вільні широкі крила.
Ніна мала два аборти, унаслідок чого в неї розвинулась велика недокрівність. Лікар просто заявив, що ще один аборт — і їй загрожує сухота. На вигляд вона була округла, опецькувата, але дуже бліда на обличчі, і сині жилочки на скронях просвічували волоконцями через тонку шкіру.