![Вогнедан, Повелитель… [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогнедан, Повелитель… [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #1
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогнедан, Повелитель… [uk]». Краткое содержание книги:
Десь в далекій — далекій Галактиці є планета Океан... Чимось схожа на нашу... Може суші там поменше, та клімат пом’якше... І люди так само воюють з зажерливими напасниками, захищають рідні оселі, а в скрутну хвилину кличуть Богів на допомогу...
А до одного народу допомога у битві з кочівниками прийшла в досить неочікуваному вигляді. Її, ту поміч, запропонували космічні прибульці з загиблої планети. А взамін попрохали, щоб їм дозволили оселитися на цій землі, і знайти нову вітчизну замість втраченої...
Роман «Вогнедан, Повелитель» оповідає про життя-буття нащадків цих двох рас. Прибульці, вдячні людям за притулок, взяли на себе оборону нової вітчизни від усіх зовнішніх ворогів. І розслабився колись войовничий тубільний народ, розніжився в безпеці... А з Півночі вже йде новий ворог, ще страшніший за попереднього. І врятувати людей та дивних — нащадків прибульців може лише відвага, та віра в те, що дух не вмирає...
Вовчур-чорногорець вже давно не ворушився. Вогнедан так і не побачив, коли юнак прийняв отруту. Пані Воїдана схилилася на чоловікове ложе… І, у загальній тиші, раптом лунко вдарилося об підлогу дерев’яне пуделечко….
— Сьогодні теж
Прощальний відблиск сонця, — прошепотів Вогнедан,
Погас в долині, у густій траві
Як і тоді
Серпанком оповитій…
Вартислав глянув порозуміло… Конвалія Ставська також померла наприкінці літа.
— Тримайтеся, — прошепотів князь Ведангу, — Тримайтеся… Повелителю.
І Принц Яблуневого Саду затремтів, неначе під поривом буревію. Тоді підвівся і востаннє віддав батькові уклін, схожий на танок. За ним схилилися вельможі.
***
Похорон урядили як належить.
Повелителя та його жону Воїдану привезли на місце вогняного поховання на гарбі, запряженій данадільськими білими волами. У вогні зазвичай ховали шляхтичів — людей і дивних, і у вогні ж відходили жерці. Решта ельберійців лягала на останній спочинок у землю, яку звала своєю.
На поховальному пагорбі подружжя поклали на велетенський дров’яний стос, складений чотирикутником. В ногах у Повелителя розмістили його пажа-чорногорця.
Дрова полили запашною олією, і воїни, обрані з поміж гриднів, натягнули тятиви луків…
Палаючі стріли вдарилися об дрова. І спалахнув вогонь…
Вельможі Боговлади мовчки спостерігали за полум’ям. Трохи далі, за ланцюгом з данадільських гриднів, стояли боговладські міщани та селяни з довколишніх сіл.
Вогнедан дивився у вогонь. Він ще не вірив… Його татко… Повелитель Святослав… Його крижана опора в цьому світі…
Тепер за все має відповідати він, Вогнедан… Ельбер Прекрасний є під його захистом…
Під захистом двадцятилітнього молодика… Добре, що поруч є Вартислав. Незмінний і вірний князь Ведангу.
Плаче поруч Біла Ружа… Ледь чутно схлипує Дана. Чаяна застигла мов статуетка жалю…
Він так боявся батькової смерти… І ось воно сталося…
Гуготить полум’я… Десь там вони вже йдуть росяними травами — Повелитель з дружиною у супроводі пажа.
Прощальний відблиск сонця… Прощальні таткові слова…
Моє ельфенятко…
Він так ніколи не називав його, Вогнедана… Вголос не називав…
Всі вельможі у білому… Жалоба…
Вартислав поруч… Незмінний і вірний. З другого боку застиг його син. Воїслав — гідний син свого батька. Той, що ніколи не зраджує…
Він протримається… Дракони допоможуть…
Буревій Квітанський не встиг приїхати… Нема і Влада з Володарем. Вони прибудуть вже на поминання. І на коронацію…
Вогнедан, Повелитель Ельберу…
Шепоче теплий вітер… Ці слова шепоче вітер над його землею…
Вогнедан…
Розділ восьмий. Самотність журавля
Святославова смерть наче оповила Боговладу тихим сумом. Мовчала Шляхетська Дільниця, замовкли сріблясті голоси ельфенят, котрі зазвичай гралися у двориках і садочках. Затихли міщанські квартали — галасливі торговці вже не вихваляли свої товари, а ремісники — свою майстерність. Не чутно стало голосів рознощиків і мандрівних перукарів, замовкли вуличні співці, закрився на час жалоби Народний театр. Навіть селяни на ринку пропонували свої товари пошепки, хоча ніколи в житті не відмовлялися голосно і солідно поторгуватися, довго обговорюючи статі коней, молочність корів і інші такі речі, які мав знати кожний поштивий мешканець селища.
Зі столиці, разом з гінцями, мовчанка розповзалася по країні. До Боговлади з’їжджалися вельможі, шляхта і просто цікаві. По сорокаденній жалобі мала відбутися коронація Принца Яблуневого Саду.
Вогнедан ці дні проводив у роздумах, як і велів звичай. Він багато спав, годинами просиджував у своєму садочку, часом брав флейту до рук, і тоді його гра змушувала плакати тих, хто знаходився поблизу. Світлян, котрий мав віднині зватися пажем Повелителя, мовчки готував своєму володарю настоянки з м’яти і думав про смерть свого попередника. Загибель молодого горянина Світлян вважав найвищою відданістю і потиху заздрив відважному Вовчурові. Через кілька недовгих літ юний Горич мав покинути свою службу, і стати воїном квітанського Прикордоння, або палацовим гриднем. Його місце при боці Вогнедана займе підліток зі шляхетської родини, котрий теж буде виконувати волю Повелителя, аби потім, ставши воїном, віддавати накази. І коли Повелителю Вогнедану виповниться десь так років з сотню, за ним у росяні трави потойбіччя ступить інший юнак, котрий може нині ще й не народився на світ.