Пастка на дурнів
- Автор: Хеллер Джозеф
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- ISBN: 5-308-00194-4
- Переводчик: Микола Мещеряк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пастка на дурнів». Краткое содержание книги:
Улюблені художні прийоми Хеллера — гіпербола, карикатура, гротеск — допомагають виразніше відчути атмосферу кар’єризму, корупції, хабарництва, пияцтва, поширених в американській армії.
Невдовзі після виходу в світ (1961) роман став бестселером.
Йоссар’ян не погодився, а майор Денбі знову сумно кивнув головою і втупився в підлогу. Все для них обох було втрачено, аж раптом у коридорі зненацька затупотіли кроки і до палати, репетуючи на весь голос, увірвався капелан: він приніс неймовірну, карколомну новину про Вессла. Капелана так розпирало радісне збудження, що кілька хвилин він не міг вимовити більше й слова. В його очах іскрилися щасливі сльози. Йоссар’ян нарешті збагнув, у чому річ, і з диким зойком вискочив з ліжка.
— У Швеції? — загорлав він.
— Вессл! — горлав капелан.
— Вессл?! — загорлав Йоссар’ян.
— У Швеції! — затрусив головою капелан із блаженною усмішкою і в радісному екстазі почав стрибати по палаті.— Це справжнє чудо, шановні джентльмени! Це чудо. Я знову повірив у бога! Справді повірив! Подумати тільки: хвилі самі винесли його на берег! І де? У далекій Швеції, після стількох тижнів боротьби з відкритим морем! Це чудо, чудо, чудо!
— Кажете, хвилі винесли? Чорта з два! — у захваті вигукував Йоссар’ян, і сам заскакав по палаті, безтямно регочучи до стін, до стелі, до капелана й майора Денбі.— Його не винесло в Швецію, він догріб до Швеції на своїм човнику! Він догрібся туди, капелане, догрібся сам!
— Догрібся?
— Він усе це задумав заздалегідь! Він опинився в Швеції тому, що хотів там опинитися!
— Ет, яка різниця! — відгукнувся капелан з тим самим запалом. — Все одно це чудо, чудо людського розуму і стійкості! Ви тільки подумайте, на що спромігся! — Капелан схопився обіруч за голову і мало не впав од сміху. — Ні, ви уявіть собі! — у захваті вигукнув він. — Уявіть-но, як він пропливає серед ночі на своєму жовтому човнику через Гібралтарську протоку, махаючи отим іграшковим блакитним весельцем…
— А за ним тягнеться нейлонова волосінь з принадою на гачку. До самої Швеції він гризе сиру тріску, а щодня о п’ятій вечора подає собі чай…
— Я бачу його наяву! — врочисто прошепотів капелан і, перевівши подих, знову повторив — Так, так, це справді чудо, чудо людської заповзятливості й волі, друзі мої! Ось кого я відтепер беру собі за зразок! Я теж заповзятливий і вольовий! Тепер мене вже ніщо й ніхто не зігне!
— Він знав, що робитиме, продумав наперед геть усе! — кричав зраділий Йоссар’ян. Він потрясав у повітрі стиснутими кулаками, немов сподівався за їхньою допомогою добути всю правду про Вессла. Потім круто повернувся і глянув у вічі майорові Денбі.— Денбі, ми з вами ідіоти! Виявляється, безвихідних ситуацій немає! Невже ви й досі цього не второпали? Може, й Мудренджер сидить зараз, причаївшись, у тій своїй хмаринці й чекає нагоди вийти звідти, як тільки мине небезпека?!
— Про що ви базікаєте? — бурмотів розгублений майор Денбі.— Про що ви обоє базікаєте?
— Біжіть краще, Денбі, біжіть і принесіть мені яблучок-дичок та кінських каштанів! І не забудьте взяти їх і для себе, вони вам теж згодяться. Тільки швидше, поки ще не пізно! Біжіть!
— Які каштани? Які дички? На біса вони вам?
— А щоб засунути їх собі за щоки, ось на що! — Йоссар’ян у розпачі заломив руки й залементував, картаючи себе: — Ой, чого ж я його зразу не послухався? Чого я йому не повірив?
— Ви що з глузду з’їхали? — збентежено й тривожно запитав його майор Денбі.— Скажіть, ради бога, про що йдеться, Йоссар’яне? Я нічогісінько не розумію.
— Та зрозумійте, нарешті, Денбі, що Вессл задумав усе це заздалегідь! Невже ви й досі не второпали, що цей задум виник у нього ще з самого початку? Ви гадаєте, це випадково виходило так, що його раз у раз підбивали? Дзуськи, голубе, він просто тренував вимушену посадку! І використав для цього кожний бойовий виліт. А я, дурень, не захотів з ним літати! Ой, чого я його не послухав?! Адже він так запрошував мене літати разом, а я не захотів! Ну, чого ж я його не послухався?! Лиш тепер я розумію, що він хотів мені сказати! І тепер мені ясно також, чому та діваха лупила його туфлею по макітрі!
— А чому? — з цікавістю запитав капелан.
Йоссар’ян рвучко повернувся і з благанням учепився в вилоги капеланового мундира.
— Послухайте, друже, поможіть мені! Поможіть! Добудьте мою одежу! Тільки, будь ласка, мерщій! Вона потрібна мені негайно!
— Буде зроблено, Йоссар’яне! — вигукнув капелан, кидаючись до дверей, і вже з порога запитав: — А де її знайти, вашу одежу? І як я її добуду?
— Ідіть на пробій, беріть змором кожного, хто спробує вас зупинити! Без форми не повертайтесь, капелане, вона десь тут, у шпиталі. І хай хоч раз у житті вам пощастить домогтися свого!