Пастка на дурнів

— Я зробив це в хвилину душевної слабкості,— з понурою іронією відказав Йоссар’ян. — Я хотів урятувати собі життя.

— А тепер ви вже не хочете рятувати собі життя?

— Звичайно, хочу! Тому вони й не примусять мене літати далі.

— Тоді хай вони краще спровадять вас додому! У Штатах вам уже ніщо не загрожуватиме.

— Нехай вони спровадять мене додому за те, що я зробив понад п’ятдесят бойових вильотів, — мовив Йоссар’ян, — а не за те, що мене штрикнула ножем та дівка, і не за те, що я такий упертий негідник.

Майор Денбі протестуюче замотав головою, очі його під скельцями окулярів блищали щирою досадою.

— У такому разі їм доведеться відправити додому майже всіх льотчиків. Понад п’ятдесят вильотів уже має більшість льотного складу! А якщо полковник Пескарт зажадав би для поповнення стільки нових необстріляних екіпажів водночас, нагорі відразу сполошилися б. Почалося б розслідування, а кому це потрібно? Він потрапив би до власної пастки.

— То його особистий клопіт.

— Е ні, Йоссар’яне, — стурбовано заперечив майор Денбі.— Це передусім ваш власний клопіт! Бо коли ви порушите угоду, то відразу станете перед трибуналом, тільки-но вийдете зі шпиталю.

Йоссар’ян показав майорові Денбі великого носа і чванькувато реготнув.

— Чорта з два, Денбі! І годі тут мені заливати… Хай би тільки спробували!

— Це ж як розуміти? — здивовано заблимав очима майор Денбі.

— А так, що всі вони — ось де в мене, — показав Йоссар’ян стиснуту жменю. — Є офіційний рапорт, де писано чорним по білому, що мене поранив нацистський диверсант, який важив на їхнє життя! Тож яка це дурість буде з їхнього боку — віддати мене після цього під трибунал?

— Ой, лихо з вами, Йоссар’яне! — вигукнув майор Денбі.— Існує ж іще один офіційний рапорт, де писано чорним по білому, що вас поранила чесна дівчина, втягнута вами в крупні спекуляції на чорному ринку, акти саботажу й продаж ворогові військових таємниць!

Від несподіванки Йоссар’ян мало не втратив дар слова.

— Ще один рапорт? — ледве спромігся вимовити він.

— Йоссар’яне, вони можуть підготувати стільки офіційних рапортів, скільки їм заманеться, і, коли треба, оберуть саме той, який для них годиться в дану хвилину. Невже ви цього не знали?

— О господи, — простогнав геть ошелешений Йоссар’ян. Кров зникла з його обличчя. — О господи!

Майор Денбі рвучко подався вперед із хижим, а водночас найприхильнішим виглядом.

— Робіть так, як вам кажуть, Йоссар’яне: дайте їм спровадити вас додому. Так буде краще для всіх.

— Так буде краще для Пескарта, краще для Порка, краще для мене. Тільки не для всіх!

— Для всіх, — стояв на своєму майор Денбі.— Це поклало б кінець справі.

— Ви забуваєте про решту наших однополчан, яким завтра ж, усупереч всім законам, Пескарт із Порком знову підвищать норму бойових вильотів! Що — їм теж буде від цього краще?

Майора Денбі аж пересмикнуло, він навіть одвернувся, зніяковілий.

— Йоссар’яне, — помовчавши, сказав він, — ви нікому не допоможете, якщо примусите полковника Пескарта віддати вас до трибуналу. Там одразу доведуть, що ви винні в усіх злочинах, які вам закидають. Тільки надовго потрапите до в’язниці й понівечите собі життя.