Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Классическая проза » Ґарґантюа і Пантаґрюель
Ґарґантюа і Пантаґрюель - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Ґарґантюа і Пантаґрюель

Электронная книга - «Ґарґантюа і Пантаґрюель». Краткое содержание книги:

Франсуа Рабле (1494–1553), французький письменник-гуманіст доби Ренесансу, замолоду чернець, а потім лікар, писав свій фантастично-сатиричний роман «Ґарґантюа та Пантаґрюель» протягом 20 років. Цей твір нерозривно пов’язаний з народною культурою Франції пізнього Середньовіччя та Відродження. Із неї автор запозичив і головних героїв (двох королів-велетнів Ґарґантюа і Пантаґрюеля, правдолюбця Панурґа), і саму мову розповіді. Сміх Рабле позбавлений страху перед сильними світу сього, церквою та забарвлений у карнавально-святкові тони.
1 ... 236 237 238 239 240 241 242 243 244 ... 281
Перейти на страницу:

— Себто (сказав Панурґ) на острові Бушарі біля Шінона.

— Ні, на Босарі (відповів Едітус), бо ці діти майже всі босярі, босота, горбачі, каліки, шкандиби, одноруки, подагрики і виродки, від них тільки клопіт.

— Цей звичай (сказав Пантаґрюель) суперечить усім давнім правилам посвячення дівчат у весталки, ці правила, як свідчить Антистій Лабеон, забороняли відбирати дівчину з якоюсь ґанджєю, душевною шкодою чи тілесною хибою, навіть малесенькою і непомітною.

— Я дивуюсь (провадив Едітус), як ці тамтешні матері ще носять їх дев'ять місяців у лоні, адже у своєму домі вони нездатні зносити їх і терпіти довше, ніж десять, а частіше і сім років, вони накидають їм зверх дитячого платтячка якусь сорочечку, зрізають на їхньому щолопочку якісь волосинки, при цьому щось заклинаючи і молитвуючи (так єгиптяни, посвячуючи в жерці Ізіди, вбирали посвятників у лляні шати і проголювали їм тім'я), і відверто, явно, прилюдно, таким собі пітагорійським метемпсихозом, не ранячи їх і не увереджуючи, створюють ось таких птахів. Лише одне, друзі мої, мені невтямки: чому ці самички, чи то попівниці, чи то інокиці, чи то абатиці, співають не приємні мотети і хористерії, як належить за Зороастром співати на честь Ормузда, а катарати і ситрофи, як вимагає демон Аріман. І всі вони, старі й молоді, клянуть на всі заставки своїх родичів і друзів, які змінили їх на птахів.

Найбільше їх прилітає до нас із краю Безкоровайного, сторони без кінця-краю. Бо асафаї[473], цього острова насельники, коли їм загрожує голоднеча, ця непорадна порадниця, бо їм нема чим живитися, а що-небудь робити, чомусь навчитися вони не вміють і не хочуть, так само як щось виконувати чи ремісникувати, а тим паче служити вірою і правдою добрим людям; коли їм не щастить у коханні; коли вони, зазнавши краху у своїх починаннях, зневірюються; коли вони, вчинивши якесь страшенне лиходійство, ховаються від ганебної кари, то всі вони злітаються сюди на готове: прилітають сюди охлялі, як сороки, глядь, уже відпаслись, як бабаки. Тут вони убезпечені, тішаться недоторканністю і цілковитою волею.

— А що (спитав Пантагрюель), ці гарні пташки, перелетівши сюди, повертаються у той світ, де вони вилупилися?

— Лише деякі (відповів Едітус), колись мало, значно пізніше і неохоче. А ось після певних померків сонця і місяця, під впливом зірок, знялася зразу ціла зграя. Ми цим не побиваємося, зрештою нам конту вистачає. І всі вони перед своїм відльотом скинули своє пір'я у кропиву і в терник.

І справді, шукаючи, ми натрапили на якісь сліди, це був горщик із рожевими пуп'янками.

Розділ V

Чому на острові Дзвонкевича ненажерливі птахи ніколи не співають

Не встиг він договорити, як біля нас приземлилося двадцять п'ять, а то й тридцять птахів такої барви й пір'я, яких на острові ми досі не бачили. Пір'я їхнє повсякчас мінилося, буцімто шкіра хамелеона або ж квітка триполія чи тевкріона. І всі вони мали під лівим крилом ознаку у вигляді поділеного хрестом кружка або ж лінії сторчової до прямої. Ознака ця була майже однакової форми, але кольору різного: у тих білого, у тих зеленого, у тих червоного, у тих лілового, у тих блакитного.

— Хто вони (спитав Панурґ) і як називаються?

— Це (відповів Едітус) метиси, звемо ми їх жирунами, бо дуже вони вже люблять жирувати.

— Будь ласка (сказав я), змусьте їх заспівати. Хотілося б їхні голоси почути.

— Співати вони не співають, зате їдять за двох.

— А де ж (спитав я) їхні самички?

— Самичок у них нема, — відповів старий.

— Чому ж вони (ускочив у слово Панурґ) такі коростяві і пранцюваті?

— Пранцюватих серед цих птахів чимало, бо вони живуть як моряки.

А потім додав:

— А до нас вони злетілися, аби побачити, чи нема серед нас ще одної чудової породи, ців, знаної у ваших краях, хижих і грізних птахів, яких не звабиш на манок і не посадиш на рукавицю. І деякі з них носять на нозі замість ремінців гарні і коштовні підв'язки з написом на каблучці, та тільки слова Хто про це погано подумає часто бувають запаскуджені. Інші носять пектораль — знак перемоги над Лукавим, а ще інші баранячу шкуру.

— Метре Адітус (сказав Панурґ), така порода, може, й водиться, але ми її не знаємо.

— Годі (сказав Едітус) базікати! Ходімо вип'ємо.

— А як (спитав Панурґ) щодо закуски?

— Де питно (сказав Едітус), там і їжно. Нема як час. Тож проведемо час з користю.

І він повів нас насамперед у кардинцеві терми, де ми славно попарилися; коли ж вийшли з лазень, він звелів аліптам умастити нас дорогими добровонними мастями. Зате Пантаґрюель, той йому сказав, що він і так вип'є як слід. Тоді старий провів нас до великої і чудової їдальні і сказав:

вернуться

473

Асафаї — зібрані докупи (івритом).

1 ... 236 237 238 239 240 241 242 243 244 ... 281
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)