Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т.

У практичній діяльності існують випадки, коли спадкоємців не повідомляють про відкриття спадщини і це є причиною пропуску строку для її прийняття, а також коли спадщина взагалі не відкривається протягом шести місяців. Тому у науковій літературі строк для прийняття спадщини пропонується встановити з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про смерть спадкодавця[73].

Цивільне законодавство встановлює права неповнолітньої особи (наприклад, ст. 32 ЦК України, ст. 174–175 Сімейного кодексу України) та цивільну відповідальність (наприклад, за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до ст. 33 ЦК України), а також за завдану неповнолітньою особою шкоду самостійно на загальних підставах (ст. 1179 ЦК України).

Положення п. 99.2 коментованої статті встановлюють порядок реалізації юридичного обов’язку неповнолітньою особою щодо погашення грошових зобов’язань в умовах її неповної цивільної дієздатності, тобто коли неповнолітня особа має право вчиняти більшість правочинів лише за згодою батьків (усиновителів) або опікуна чи піклувальника у випадках, встановлених нормами закону.

Грошові зобов’язання неповнолітніх осіб, що виникають у процесі здійснення такими особами право чинів, передбачених законом, виконуються їх батьками (усиновителями), опікунами (піклувальниками) до набуття неповнолітніми особами повної цивільної дієздатності, передбаченої ст. 34 ЦК України.

Батьки (усиновителі) неповнолітніх і неповнолітні у разі невиконання грошових зобов’язань неповнолітніх несуть солідарну майнову відповідальність за погашення грошових зобов’язань та/або податкового боргу. Це положення узгоджується, наприклад, із нормами ч. 4 ст. 232 Сімейного кодексу України, коли усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов’язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини, а усиновленим дітям — права і обов’язки в такому самому обсязі, який мають діти щодо своїх батьків (ст. 172, ч. 1 ст. 202, ч. 5 ст. 232 Сімейного кодексу України).

Відповідно до положень п. 99.3 грошові зобов’язання фізичної особи, яка визнана судом недієздатною, виконуються її опікуном за рахунок майна такої фізичної особи у порядку, встановленому цим Кодексом.

Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Відповідно до ст. 41 ЦК України над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка. Недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину. Правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун. Проте заповіт, складений особою до визнання її недієздатною, не може бути змінено чи скасовано її опікуном[74].