Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т.

Для цілей застосування норм коментованої статті до зазначених видів реорганізації прирівнюється оренда цілісного майнового комплексу відповідно до законодавства України про оренду державного та комунального майна.

Суспільно-економічні відносини оренди державного та комунального майна регулюються нормами зобов’язального права, що виникають на підставі договору суб’єкта господарювання із власником майна про здійснення цим суб’єктом на його основі самостійного господарювання[65].

Власники майна мають право приймати рішення щодо зміни правового режиму майна суб’єкта господарювання. Відповідно до ч. 4 ст. 145 Господарського кодексу України правовий режим майна суб’єкта господарювання, заснованого на державній або комунальній власності, може бути змінений шляхом здачі цілісного майнового комплексу підприємства або майнового комплексу його структурного підрозділу в оренду.

Оренда державного та комунального майна разом із лізингом, концесією є одним із способів реалізації права державної власності у вигляді користування. Правове регулювання орендних відносин у сфері реалізації права державної та комунальної власності здійснюється нормами Господарського кодексу України (гл. 14 ст. 133–134; ст. 141; ст. 145; гл. 30 парагр. 5), Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та інших законодавчих актів із урахуванням їх правових особливостей.

Положення п. 98.4 коментованої статті встановлюють зміст:

— обов’язку платника податків, майно якого передане в податкову заставу, або платника податків, що використав право реструктуризації податкового боргу, щодо завчасного повідомлення ОДПС про прийняття добровільного рішення щодо проведення визначених у ст. 98 цього Кодексу видів реорганізації та подання відповідного плану;

— рішень ОДПС щодо порядку розподілу зобов’язань та застосування заходів відповідальності щодо такого платника податків, змін у правовому режимі власності у випадках, коли план реорганізації призводить або може у майбутньому призвести до неналежного погашення грошових зобов’язань чи податкового боргу.

У процесі здійснення заходів реорганізації зацікавленим учасникам відносин необхідно ураховувати, що реорганізація платника податків пов’язана із здійсненням фінансово-господарських операцій, що передбачають передачу права власності на майно податкових боржників і створюють підвищені ризики щодо вкладення капіталу у різних формах, з різною метою та різні господарські організації. Це може призвести до позбавлення можливості державного контролюючого органу забезпечити виконання податкових обов’язків податковими боржниками. Тому основною метою прийняття рішень та застосування передбачених законом організаційно-правових заходів ОДПС є запобігання зменшення спроможності платника податків вчасно або у повному обсязі виконати податкові обов’язки та погасити податковий борг[66].