Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т.

Нормами п. 99.1 коментованої статті встановлено, що грошові зобов’язання фізичної особи у разі її смерті або оголошення судом померлою виконуються її спадкоємцями, які прийняли спадщину (крім держави), в межах вартості майна, що успадковується, та пропорційно частці у спадщині на дату її відкриття.

Виходячи із загальних правових основ, визначених у цивільному законодавстві, прийняття спадщини спадкоємцями може здійснюватись за заповітом чи за законом, а виконання грошових зобов’язань спадкоємцями залежить від відповідного складу і вартості майна, що було успадковане. Так, до складу спадщини, згідно зі ст. 1218 ЦК України, входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Судова практика свідчить, що:

— під час правореалізації спадкування, наприклад, частки учасника підприємницького товариства спадкується не право на участь, а право на частку в статутному (складеному) капіталі;

— в акціонерних товариствах до спадкоємців переходить право власності спадкодавців на акції;

— право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом права власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. Наприклад, основним документом, що посвідчує таке право, може бути сертифікат про право на земельну частку (пай) та ін.[69].

При правозастосуванні норм коментованої статті також необхідно ураховувати недоліки практики нотаріальної діяльності у сфері спадкування, наприклад, нез’ясовування нотаріусами правового режиму наявного спадкового майна та ін. Також практика нотаріальної діяльності свідчить, що у свідоцтві про право на спадщину неправильно зазначаються:

— розмір частки у спадщині або взагалі про її розмір не вказується;

— неправильно зазначаються відомості про спадкове майно або про правовстановлювальний документ, на підставі якого таке свідоцтво видавалось та ін.[70].

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними, і для цілей коментованої статті визначаються пропорційно частці у спадщині на дату її відкриття. При розподілі такої спадщини, а також визначенні відповідних грошових зобов’язань необхідно застосовувати норми, що регулюють відповідні правовідносини спільної часткової власності. Так, згідно з правилами ст. 1220 ЦК України та ст. 249 Цивільного процесуального кодексу України, часом відкриття спадщини необхідно вважати день смерті особи, зазначений у свідоцтві про смерть, виданим відповідним державним органом реєстрації актів цивільного стану або на день, з якого вона оголошена судом померлою. Визнання особи безвісно відсутньою не відкриває спадщини[71].