Беладонна. Любовний роман 20-х років
- Автор: Донченко Олесь Васильевич, Ванченко Петро
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-268-4
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Беладонна. Любовний роман 20-х років». Краткое содержание книги:
Анатоль взявся в боки, схилив голову набік і не то зо страхом, не то з болем подивився на Людмилу. Вона аж перестала замітати, глянула на нього й чекала, що він скаже.
— Ну, як тобі подобається?.. Бий мене! кусай! Ріж, бий в цю мою дурну пришелепувату голову! Бий в цю погану порожню коробку… — Він пальцем бив себе по лобі.
— Що таке? — нетерпляче спитала Людмила.
— Купив тобі шоколаду, цукерок, вина, і це все забув у трамваї, як уставав…
У Людмили аж слинка потекла.
— А справді, шкода… як же так?
— А отак, устав і пішов, а пакуночок лишився. Ну, чорт його бери. Одягайся, підемо у кафе чай пити…
До Тоні прийшов Василь із Зіною, що з панчішної. Тоня перед дзеркалом поправляла баретку, збираючись кудись іти.
— Ми до вас, а ви з дому, — сказав Василь.
— Прошу, прошу… я просто хотіла пройтись або посидіти в скверику. Сиджу сама, і, признаться, скучненько. Сідайте, будь ласка. Я нікуди не піду й з охотою посиджу з вами. Роздягайтесь.
Зіна скинула своє шовкове пальто, Тоня зараз же сховала його в гардероб та й скинула баретку, а Василь сидів одягнений.
— А де Анатоль? — спитав Василь. Тоня важко зітхнула.
— Приїхав із Криму, кілька день побув і поїхав за справами у Білгород.
— Та він заходив до мене, але про від'їзд не казав нічого. Не знаєте, коли приїде?
— Не знаю. Вже тиждень, як нема. Чого ви не роздягаєтесь?
— Та я зараз іду. Пробачте, я такий неуважний… Знайомтеся, це моя найближча приятелька Зіна, ну, а про вас я вже Зіні говорив. Вона кілька разів бачила вас у театрі й просила, щоб я її з вами познайомив. Вона, бідна, все одна ходить, та сумненька така. — Зіна подивилась на Тоню, й вони всміхнулися одна до одної.
— Яка я рада… спасибі вам, що прийшли… Анатоля все немає, і я одна, як потурнак, їй-право…
А Зіна обвела очима кімнату й зупинила свій погляд на піаніно.
— У вас і піаніно. Уютненько так, мило.
— Ви граєте? Заграйте що-небудь, — сказала Тоня.
— На превеликий жаль, не граю. Ой, я так люблю музику. Я так люблю, як хто грає… Ви собі не можете уявити.
— Ну от, будете до нас ходити. Приїде Анатоль, і він нам гратиме.
— Він грає? — спитала Зіна.
— Він чудово грає. Я завжди, коли грає Анатоль, ще дужче люблю його, я тоді розірвала б його з любові…
А Зіна голосно засміялась.
— Нічого собі любов. Розірвати людину, — сказав Василь.
— Ну, ви ж мене розумієте?
— О, ясно, ясно. Розірвати Анатоля пополам.
— Та йдіть собі.
— Та йду вже. — І він збирався йти.
— Сидіть, сидіть, — сказала Тоня, і вони обидві зареготали.
— Ні, дівчата, мені треба йти. Можете собі цілуватись, обніматись навіть… та що з вами балакати, до побачення!
Він разом простяг дві руки, одній ліву, другій праву, і так придушив, що вони крикнули. Вийшов.
— Веселий хлопець оцей Василь, — сказала Тоня.
— Він мені теж подобається. З ним ніколи не сумуватимеш. Ну, як ви живете?
— Та якби Анатоль був дома, то й щасливо.
— Де він працює?
— Хто, Толя?
— Авжеж.
— Служить у ДПУ.
— О, аж страшно. За агента?
— Ні, чимсь завідує.
— Завідує. І утримання нічого? — спитала Зіна.
А Тоні таке питання й подобалось. Вона з охотою похвалиться своїм становищем.
— Двісті п’ятдесят. Та ще якісь додаткові. Недостачі в нас не буває. Ми думаємо купити будинок. Купимо собі гарні меблі.
Потім Тоня одхилила двері.
— Любо, постав нам чаю!
— То служниця? — спитала Зіна.
— Служниця. Як купимо будинок, то в нас аж дві буде. Одна буде їсти варити, друга прибирати. — Потім журно: — Коли б тільки Толя скоріше приїхав…
— А ви його любите? — трохи нахилившись до Тоні, спитала Зіна.
— Аж не знаю як.
— А він вас?
— І він мене. Ми обоє одне одного любимо. А ви замужня?
— Я ні. Я, бачте, питаю, бо ще не знаю, як то воно замужем. Я наче боюсь і заміж іти. Як вам Василь? Що ви мені порадите? Він наче нічого.
— Та й мені так здається, — сказала Антоніна.
— Але, бачте, він безробітний. Хто його зна, як воно дальше буде.
— Та це, знаєте, таке діло, що сьогодні робить, а завтра ні. Вийшла за комісара, а завтра його скинули. І навпаки — вийшла за безробітного, а він влаштувався на гарну посаду. Ми про це теж думали. А тому й готуємось, поки працює. Купимо будиночок, меблі, крім цього, одежу купуємо. Ось я собі пальто купила. — Вона показала каракулеве пальто. — Знаєте, скільки коштує?