Чужинець на чужій землі

— О! Життя Архангела Фостера.

Вона посміхнулася і несподівано була вже не такою звичайною, а гарненькою — і значно молодшою від тих тридцять з гаком років, які було подумки приписав їй Джубал.

— Так.

— Я б дуже хотів якось глянути. Цікавлюся релігійним мистецтвом.

— Зараз? Ні, я ґрокаю, що ви хочете прийняти ванну. Якщо тільки не бажаєте, щоб я вам допомогла.

Джубал згадав, що його знайома японка з безліччю тату ще підлітком працювала помічницею в купальнях — і що вона запропонувала б, як і безлічі інших людей до нього, теж саме. Але Патті не була японкою, — а він просто хотів змити піт і сморід та переодягтися за погодою.

— Ні. Дякую, Патті. Проте я хотів би глянути на них, коли вам буде зручно.

— У будь-який час. Не варто поспішати, — вона вийшла без поспіху, проте рухаючись тихо й дуже швидко.

Джубал намилився і сполоснувся, стримавшись від спокуси посидіти в теплій воді, чого вимагали його втомлені м'язи; він хотів побачити Бена й дізнатися деталі. Вже скоро він перевіряв, що саме спакував для нього Ларрі, і роздратовано бурчав, тому що не знайшов літніх штанів. Він надягнув сандалі, шорти та яскраву спортивну сорочку — і став схожий на заплямованого фарбою страуса ему з тонкими волохатими ногами. Проте Джубал перестав перейматися своєю зовнішністю вже кілька десятків років тому; у цих речах йому було зручно, — тож нехай, хай буде так, щонайменше до того моменту, поки йому не потрібно буде виходити на вулицю... Чи виступати у суді. Чи місцева асоціація адвокатів взаємодіє з Пенсильванією? Він не міг цього пригадати. Що ж, завжди можна діяти з іншим захисником, ніж той, що вказаний у протоколі.

Він попрямував у велику вітальню — комфортну, проте безлику, як в усіх готельних номерах. Кілька людей зібралися біля найбільшого стереовізійного блоку, який Джубал тільки бачив за межами кінотеатру. Один з них поглянув на нього і промовив:

— Привіт, Джубале, — й рушив йому назустріч.

— Привіт, Бене. Що у нас тут? Майк і досі у в'язниці?

— О, ні. Він вже вийшов. Невдовзі після того, як ми поговорили.

— Тоді йому висунули обвинувачення. Вже було попереднє слухання?

Бен посміхнувся.

— Це не зовсім так, Джубале. Майк технічно — втікач від правосуддя. Його не звільнили. Він втік.

Джубал здавався обуреним.

— Це найдурніше, що можна було зробити. Тепер справа стала увосьмеро важча.

— Джубале, я казав, що тобі не варто хвилюватися. Всі решта вважають нас мертвими — чи зниклими безвісти. Ми розберемося з усім у цьому місті, тож це вже не матиме значення. Ми переїдемо кудись іще.

— Вони видадуть його.

— Не бійся. Вони цього не зроблять.

— Ну... Де він? Я хочу з ним поговорити.

— О, він тут, через кілька кімнат від тебе. Але зараз Майк медитує у трансі. Він дещо просив тобі передати, коли ти приїдеш — а саме: нічого не робити, зовсім. Ти можеш поговорити з ним просто зараз, якщо наполягаєш на цьому; Джилл може його покликати. Та я б не радив. Немає потреби поспішати.