Фантастика Всесвіту. Випуск 3

Флорентіно Аріса спочатку нічого не знав про цю трагічну подію і довідався про неї тільки через багато днів, коли втеклого гончара спіймали і він розповів для газет, чому і як учинив злочин. Протягом багатьох років Флорентіно Аріса зі страхом думав про свої підписані листи, рахував роки ув’язнення вбивці, який знав його дуже добре, завдяки своїм діловим зв’язкам із пароплавством, але не так боявся він, що йому переріжуть горло чи влаштують публічний скандал, як тієї прикрості, що Ферміна Даса довідається про його невірність. Десь у ті роки, коли Флорентіно Аріса чекав неминучої розплати, жінка, що доглядала Трансіто Арісу, якось довше звичайного затрималася на ринку через несподівану для того сезону зливу і, повернувшися додому, знайшла свою підопічну мертвою. Вона сиділа в кріслі-гойдалці, підмальована та заквітчана, як завжди, з напрочуд, живими очима, з лукавою посмішкою, і доглядачка помітила, що та мертва вже десь години зо дві. Незадовго до смерті вона пороздавала сусідським дітлахам усе своє багатство — видобуті із заритих під ліжком глечиків дрібнички із золота та з коштовного каміння, — кажучи малим, що їх можна смоктати, як карамельки, і далеко не всі коштовності пощастило вернути. Флорентіно Аріса поховав матір у старовинному маєтку «Божа Десниця», відомому також під назвою Холерного кладовища, і посадив у неї на могилі трояндовий кущ.

Уже під час своїх перших відвідин кладовища Флорентіно Аріса виявив, що дуже близько від материної могили була похована Олімпія Сулета, без надгробка, але на свіжому цементі плити хтось намалював пальцем стрілу й надписав ім’я. Флорентіно Аріса з жахом подумав, що то кривавий жарт чоловіка. Коли трояндовий кущ зацвів, він почав залишати на її могилі троянду, коли нікого поблизу не було, а згодом пересадив їй росток, відрізаний з куща матері. Обидва кущі розрослися так буйно, що Флорентіно Аріса мусив приносити із собою садові ножиці та інший інструмент, щоб підтримувати їх у порядку. Та це завдання виявилося йому над силу: через кілька років два кущі розрослися дикими хащами між усіма могилами, й кладовище, на якому віддавна ховали тих, хто став жертвою пошесті, відтоді стали називати Трояндовим кладовищем, аж поки якийсь алькальд, знехтувавши народну мудрість, звелів за одну ніч повикорчовувати трояндові кущі й почепити над вхідною аркою республіканський напис: «Загальне кладовище».