Фантастика Всесвіту. Випуск 3

Покинутий батьківський дім став для Ферміни Даси бажаним притулком від задухи родинного палацу. Як тільки їй щастило втекти зі світського поля зору, вона нишком ішла до парку Євангелістів, і там приймала своїх нових подруг та кількох давніх, ще зі школи, або тих, з якими брала уроки малювання, — невинна заміна подружньої невірності. Вона збавляла там мирні години матері-одиначки, оточена ще багатьма речами, які навіювали їй спогади дитинства. Вона знову купила пахучих круків, підбирала на вулиці бродячих котів і доручала їх опіці Гали Пласідії, уже старої і трохи скорченої ревматизмом, але ще сповненої ентузіазму відродити дім. Знову відкрила кімнату для шиття, де вперше побачив її Флорентіно Аріса, де доктор Хувенал Урбіно примусив її висунути язик, щоб спробувати заглянути їй у серце, і перетворила ту кімнату на святилище минулого. Одного зимового полудня вона зачиняла двері балкона, бо збиралася буря, і побачила Флорентіно Арісу на його лаві під мигдалевими деревами парку, в перешитому на нього костюмі батька і розкритою на колінах книжкою, але побачила його не таким, з яким іноді випадково зустрічалася в ті часи, а в тому віці, в якому він лишився у неї в пам’яті. Її опанував страх, що це видіння провіщає смерть, і вона відчула біль у серці. Вона наважилася сказати собі, що, можливо, була б щаслива з ним, удвох із ним у цьому домі, який перебудувала для нього з такою самою любов’ю, з якою він перебудував свій для неї, й одне це припущення налякало її, бо дало їй змогу оцінити, до яких крайнощів розпуки вона дійшла. І тоді вона зібрала свої останні сили і примусила чоловіка вислухати все, що вона йому скаже, стати віч-на-віч із нею, плакати разом з нею гіркими слізьми за втраченим раєм, і так вони пробалакали, аж поки проспівали останні півні й просоталося світло крізь мереживні фіранки на вікнах палацу, і зійшло сонце, і чоловік, опухлий від стількох балачок, виснажений неспанням, із серцем, укріпленим багатьма годинами плачу, зав’язав шнурки на черевиках, затягнув пояс, затягнув усе, що в ньому лишилось від чоловіка, і сказав їй: авжеж, моя любове, авжеж, ми поїдемо шукати кохання, яке залишилося десь у Європі, завтра ж таки поїдемо і знайдемо його — і то назавжди. Ухваливши це рішення, доктор Хувенал Урбіно негайно домовився з Банком Державної скарбниці, головним управителем своїх статків, про негайну ліквідацію чималої родинної маєтності, роздрібненої від часів свого утворення серед безлічі підприємств, вкладів та цінних паперів, священних і надійних, маєтності, про яку одному йому було точно відомо, що вона не така неозора, як приписує їй легенда, і навіть не варта того, щоб приділяти їй надто багато уваги. Те, що назбирається, мало бути реалізовано в золоту монету і поступово переведене до його зарубіжних банків, аж поки в нього та в його дружини не залишиться на цій суворій батьківщині анічогісінько.