Капітани піску. Габрієла
- Автор: Амаду Жоржи
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: "Вища школа"
- ISBN: 5-11-002355-7
- Переводчик: Юрий Владимирович Покальчук
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Капітани піску. Габрієла». Краткое содержание книги:
Арістотелес вийшов, він був абсолютно спокійним, і рушив прямо до редакції «Діаріо де Ільєус». Там він сказав Кловісу Кості:
— Можете повідомити, що я приєднався до сеньйора Мундіньйо.
Жеруза побачила діда, який нерухомо сидів на стільці.
— Дідусю! Що трапилось? — На її крик прибігла мати і негайно послала служницю до лікаря.
Прийшовши до тями, старий пробурмотів:
— Не треба лікаря. Звеліть гукнути кума Амансіо. В цю ж мить!
Лікар поклав Раміро в ліжко. Доктор Демосфенес сказав Алфредо і Тоніко:
— Мабуть, він дуже розхвилювався. А цього не слід було допускати. Ще один такий припадок — і серце не витримає.
Прийшов Амансіо Леал, якому повідомили про те, що трапилося під час сніданку. Вся його родина перелякалася. Амансіо зайшов до Раміро в спальню і пробув там якийсь час.
…Саме тоді, коли номер «Діаріо де Ільєус» вийшов із заголовком на всю першу шпальту — «ІТАБУНА ПІДТРИМУЄ ПРОГРАМУ МУНДІНЬЙО ФАЛКАНА», — Арістотелес з експортером поверталися човном після огляду землечерпалок і буксирів. Вони спостерігали, як водолази опускаються під воду, як екскаватори, немов казкові страховища, пожирають пісок. Арістотелес весь час сміявся щиро і захоплено. «Разом ми збудуємо порт у Мальядо», — говорив він Мундіньйо.
Куля влучила йому в груди, коли він з Мундіньйо ішов через пустирище Уньан, прямуючи в бар Насіба, аби чогось випити.
— Горілки я не п'ю… — ледве встиг сказати Арістотелес, постріл обірвав речення.
Якийсь негр кинувся тікати в бік пагорба, за ним гналося двоє просто одягнених людей, перед очима яких відбулося вбивство.
Експортер підхопив префекта Ітабуни, гаряча кров залила сорочку Мундіньйо. Звідусіль збігалися люди, поступово зібрався чималий натовп.
Здалеку долинали крики:
— Тримайте! Ловіть убивцю! Ловіть його!
Про велике полювання
Того вечора напувало ще більше пожвавлення, аніж у день убивства Сіньязіньї і Осмундо. Мабуть, з часів збройних сутичок, які закінчилися двадцять років тому, жодна подія так не тривожила і не хвилювала не лише місто, але й сусідні муніципалітети, всю провінцію. В Ітабуні творилось таке, що й словами не переказати. Не минуло й кількох годин після замаху, як до Ільєуса почали прибувати автомобілі з сусіднього міста, вечірній автобус приїхав переповнений, за ним — дві вантажні машини із жагунсо. Все це скидалося на початок війни.
— Какаова війна… Триватиме не менше тридцяти років, — передбачив Ньо-Гало.
Полковника Арістотелеса Піреса відвезли в ще не добудовану лікарню доктора Демосфенеса, де функціонувало лише кілька палат та операційна зала.
Навколо пораненого зібрались місцеві медичні величини Доктор Демосфенес, політичний прибічник і друг полковника Раміро, не хотів брати на себе відповідальності за операцію. Стан Арістотелеса був тяжким, а чого лише не почнуть патякати, коли він, не доведи господи, помре на операційному столі. Піреса оперував при допомозі двох асистентів доктор Лопес, широковідомий лікар у місті; був він чорний, як ніч, і відзначався прекрасною вдачею. Коли з Ітабуни прибули лікарі, терміново надіслані рідними і друзями Арістотелеса, операцію було вже закінчено і доктор Лопес мив руки спиртом.
— Тепер усе залежатиме від його витривалості.
Бари були переповнені, на вулицях юрмилися люди, всі були охоплені нервовим збудженням. Випуск «Діаріо де Ільєус» із сенсаційним інтерв'ю Арістотелеса було розпродано за кілька хвилин, і незабаром номер газети продавався за десять тостанів. Негр, що стріляв у Піреса, зник у заростях пагорба Уньан, і поки його не розшукали. Один із свідків замаху, каменяр, розповідав, що бачив його одного разу в товаристві Лойріньйо на околицях міста в дешевенькому кабаре «Бате-Фундо». Другий свідок, що переслідував убивцю і мало не поплатився за це, раніше ніколи не зустрічав негра, але розповів, як той був одягнений: в полотняні штани і смугасту сорочку. В той же час всі знали, хто підіслав убивцю, їхні імена вимовлялися пошепки.
Мундіньйо, доки тривала операція, не виходив з лікарні. Він послав своє авто в Ітабуну по дружину Арістотелеса, написав кілька телеграм в Баїйю і Ріо. Жагунсо Алтіно Брандана і Рібейріньйо, що перебували в місті з дня прибуття буксирних пароплавів, одержавши наказ дістати негра живим чи мертвим, прочісували садки і зарості пагорба Уньан. Прибула місцева поліція, комісар послав двох солдатів на обшуки околиць. Капітан, прийшовши до лікарні, звинуватив у організації замаху Раміро Амансіо і Мелка, але комісар відмовився запротоколювати його свідчення, оскільки Капітана не було на місці злочину. Він запитав Мундіньйо, чи поділяє той точку зору Капітана.