Перспективи Української Революції
- Автор: Бандера Степан
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Год: Видавнича фірма «Відродження»
- ISBN: 966-538-059-1
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Перспективи Української Революції». Краткое содержание книги:
Одначе спонтанне змагання націй проти большевицького поневолення, без плянової організації і керівництва визвольною боротьбою, було б справою дуже важкою і незвичайно затяжною. Відпорність і чинний спротив народів большевицькому поневоленню в повоєнному періоді були великою мірою підтримані й активізовані національно-визвольними, революційними організаціями, передусім ОУН і УПА та подібними революційними силами інших народів. Боротьба і ціла діяльність зорганізованих визвольних рухів відограла ролю збудника, ідейного керівництва та кристалізаційного осередку революційних процесів, які в розвитку подій багатіли симпатіями, підтримкою й активною співдією, а далі й спонтанною революційною самодіяльністю широких народніх мас. Приклад революційної визвольної боротьби поширявся на інші народи. Навіть там, де не було відразу живого відгуку, революційні акції та ідеї залишають насіння, яке згодом сходить.
Визвольно-революційний процес, який у перші повоєнні роки мав свої активні огнища тільки в повстанській і підпільній боротьбі ОУН-УПА та серед подібних революційних організацій інших народів, дістав значне підсилення і поширення від двох нових революційних факторів. Першим з них була боротьба українських націоналістів у большевицьких концтаборах, яка розпочалася спонтанно в різних пунктах і з часом охопила цілу концтаборову систему. Значення цієї боротьби сягає далеко поза межі самих концтаборів і стає одним із центральних факторів у розвитку цілого революційного процесу.
Інституція концтаборів має центральне значення в цілій большевицькій системі, побудованій на насильстві й терорі. Концтабори служать большевикам не тільки для знешкідливлювання і винищування самих в'язнів при використанні їхніх сил; вони мають бути пострахом для всіх громадян СССР. Боротьба українських націоналістів у концтаборах, поширена на політичних в'язнів інших національностей, довела до важливого психологічного зламу. Кожна вістка про те, що навіть у страшних большезицьких концтаборах борці за волю не падають духом і ставлять зорганізований спротив каторжній системі, має дуже сильний підбадьорюючий вплив на поневолені народи. Таким чином концтабори перестали бути виключно знаряддям большевицького терору та почали діяти як огнища незламної боротьби за волю.
Другим фактором революційного процесу стала спонтанна боротьба молоді і робітництва у містах у формі страйків і масових розрухів. Ця боротьба розпочалася найперше в Берліні та в інших містах Східньої Німеччини і дала приклад до наслідування населенню т. зв. сателітних країн. Уже в тих подіях виразно виявилось, що у тоталітарній комуністичній системі така форма боротьби не тільки можлива, але й успішна. Ці події показали, як загальне напру-ження революційних настроїв може з малих іскор розгорітися у пожар таких революційних зривів, яких большевицький режим не може здушити звичайними поліційними силами й засобами та які виростають у форми визвольної війни. Дальший розвиток революційних зривів у сателітних країнах був великою мірою наслідком того впливу, який мало повстання в Східній Німеччині. Хоча воно було здушене вогнем большевицьких танків і артилерії, то все таки моральна перемога була на боці революції. В тих подіях виявилася дуже переконли-вою і несподівано великою потенція революції. Під оглядом матеріяльно-технічним вона постала просто з нічого, без жодного підготовлення, голіруч. З робітничих демонстрацій постали революційні сили, проти яких большевики мусіли виставити цілі панцерні з'єднання. Це були просто спонтанні вибухи, які можна розцінювати тільки як пробні алярми. Але в тих пробах показалась така потенція революції, що в усіх поневолених народах зміцнилося самопочуття власної сили та зрозуміння, що скоординований революційний зрив усіх народів змів би зненавиджений комунізм з лиця землі.
Робітничі революційні спалахи у Східній Німеччині, а потім в інших країнах — це промо-виста маніфестація становища робітництва в країнах т. зв. народньої демократії.[36] Після кількох літ панування комунізму і підлеглости тих країн большевицькій Москві робітництво активною боротьбою засвідчило, що воно стоїть на боці протибольшевицької визвольної революції, а прикривання комуністичної системи й режиму іменем робітництва не має основи. Робітничі розрухи мали вплив на покращання також матеріяльного і політичного положення загалу населення, примусивши комуністичний режим піти на різні поступки.
36
У Польщі, Чехо-Словаччині, Східній Німеччині, Мадярщині, Болгарії, Румунії, які є сателітами Москви, з накиненими й підтримуваними нею комуністичними урядами.