Перспективи Української Революції
- Автор: Бандера Степан
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Год: Видавнича фірма «Відродження»
- ISBN: 966-538-059-1
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Перспективи Української Революції». Краткое содержание книги:
Події в Польщі й Мадярщині в останніх місяцях 1956 р. мали в обидвох випадках однакове походження. Протибольшевицькі революційні настрої народніх мас досягли такого поширення і напруги, що навіть незначні причини могли викликати вибух і активну боротьбу. Зріст революційних настроїв був спричинений всіма проявами московсько-большевицького поневолення, нестерпними умовами й утисками, що їх запровадив і втримував комуністичний режим. Піднесення ж температури революційних настроїв до стану кипіння викликали самі большевики удаваним відворотом від сталінізму та злагідненням курсу. В народніх масах відразу виникло переконання, що ця большевицька тактика є подиктована почуттям слабости й непевности режиму в обличчі щораз виразнішої непримиренної постави поневолених народів. З другого ж боку, виразно показалось, що большевики намагаються вийти з скрутного положення порожніми хитрощами, що т. зв. десталінізація і колективне керівництво нічого народові не дає, не приносить істотного покращання, ні злагіднення курсу в трактуванні народу, тільки змагає до унормування відносин та консолідації в самій комуністичній партії, в пануючій комуністичній кліці. Ця фальшивість, забріханість большевиків, сполучена з очевидними виявами внутрішнього захитання й слабости, особливо дратуюче подіяли на настрої народніх мас, які дійшли до експльозивного напруження.
Події в Польщі і в Мадярщині мали аналогічний початок, але далі покотилися цілком різними коліями. Це показує, як порізному може виладуватися революційний потенціял у спонтанному, а не планово організованому й керованому революційному русі. В обидвох цих країнах була, загально взявши, однакова ситуація й наставлення, як по боці національному, так і большевицькому. Це були властиві противники, що стали проти себе в крайній ворожості та з свідомістю, що мусить прийти до одвертого зудару між ними. Теж комуністичні партії і режим в обидвох країнах були в однаковій вихідній ситуації та в подібному стані. Попередньо вони були послушним знаряддям поневолювання власних народів. їх місце було на боці ворога. Одначе під зростаючим тиском протибольшевицької, національно-визвольної енерґії та в наслідок внутрішнього захитання й розкладу в комуністичному таборі, в обидвох партіях розпочалося ферментування, яке захитало їхню монолітність й одностайне наставлення. Боротьба між; національно-самостійницьким фронтом і большевицькою окупацією викликала в комуністичних партіях обидвох країн тріщини, розклад і внутрішні суперечності по тих самих лініях.
У компартії в Мадярщині цей процес відбувався «без вітрил і стерна», як його несли переважаючі хвилі боротьби. В парі з офензивою і щораз то новими перемогами національно-визвольної революції, розкладена і топніюча комуністична партія (наскільки її можна було ще трактувати як одностайну силу) намагалася втримати зв'язок з подіями і запевнити собі в них будь-яку ролю. Це вже не була роля інструменту большевицького керівництва, а роля буфера чи гальма. Коли ж большевики перейшли до генерального протинаступу, щоб розгромити національну революцію скупченими мілітарними силами, тоді й мадярська компартія відразу перекинулася з тактики поступок і пристосування у попереднє становище слухняного большевицького інструменту.
Тим часом подібні на початку серед компартії в Польщі події, пішли іншим шляхом. Група Ґомулки неґативно ставилась до до-тогочасного курсу режимової політики, як з власних групово політичних мотивів, так теж із конечности хоча б частинне піти назустріч національно-самостійницькій стихії. Ця група була настільки рішуча, що в кризовій ситуації взяла в свої руки ініціятиву і покерувала розвитком подій. У внутрішньо-партійній розгрі проти беззастережно послушного Москві крила партії, т. зв. групи сталіністів, Ґомулка і його прихильники сперлися на національно-самостійницьку стихію, зробилися певною мірою речниками у спротиві московській окупації. Через це вони потрапили взяти під свою контролю й дещо стримати ту національну стихію, яка була близькою до революційного вибуху. З другого боку, Москва мусіла погодитися з перемогою тієї групи та з її політикою, не зважаючи на те, що це привело до значного звуження і послаблення большевицького панування в тій країні. Кремль зрозумів, що в іншому випадку треба було рахуватися з поважними революційними розрухами, яких не можна б опанувати без воєнних дій. Такі дії цілком не були б на руку тогочасній політиці Кремля. Одночасний вибух повстань у Польщі й Мадярщині був би для большевиків надто небезпечний. Тим часом влада Ґомулки давала Гарантії, що опанує ситуацію, не допустить до дальшого розгортання революції та, ціною деяких поступок, втримає комуністичну систему, допоможе Москві зберегти основні позиції й головні засоби її володіння. Режим і політика Ґомулки не були і не є ні для самос-тійницьких змагань польського народу, ані для большевицького імперіялізму задовільною і тривкою розв'язкою. Обидві сторони трактують його як тимчасове перехідне явище, яке толерується до певного часу. Тихим натиском вони намагаються посувати його в корисному для своїх інтересів напрямі.