Літа зрілості короля Генріха IV
- Автор: Манн Генрих
- Серия: Вершини світового письменства #54
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Літа зрілості короля Генріха IV». Краткое содержание книги:
Пан де Варенн не хотів відриватись від гри, тому всі докучали господареві, щоб він пропустив їх до її кімнати. Цього йому ще бракувало до всіх його турбот! Цамет насварився, що витурить усіх, як не сидітимуть чемненько за своїми картами. Обличчя в нього було землисте, він раз у раз утирав його, і страх за життя своєї високої гості не давав йому й на хвильку зупинитися. Власною особою він наглядав, коли привезли замовлені припаси, і серед них кошик із птицею, з якого вирвалася чорна курка — несподівано перелетіла над сходами й трохи не потривожила вишуканого товариства. Та її випередив і спіймав один кухарчук. Курка була чорна, а спритний хлопець — ясний, мов світанок. Він був не тільки весь у білому без жодної плямки, як годилось у такий святковий день, а голова його була наче позичена в янгола й насаджена на тулуб простого челядника. Саме коли Цамет споглядав цю загадку, хтось торкнув його ззаду, і голос його економа промовив:
— Це він. Як добре придивитесь, то розгледите, що шкіра на обличчі штучна, зроблена зі свинячого міхура й розмальована янгольськими фарбами. Кучерики, такі сонячно біліші, понаклеювані на голову, та ще й пришиті до штучної шкіри. І вміло накручені, щоб сховати оті нарости на лобі. Та хто знайомий з чортом, той однаково знає, що він має роги. Я його, на щастя, розкусив, а от він поки що має мене за вашого справжнього економа.
Тоді Цамет крутнувся на підборах, ще дужче злякавшися: його економ теж фальшивий Він побачив підстаркуватого чолов'ягу, в якого між перукою та густою бородою світились юнацькі очі.
— Сабле! — шепнув він і застогнав. — Чим воно скінчиться?
Паж Гійом уклонився, ніби вислухавши господарів наказ.
— Моє діло — пильнувати, щоб юшка вийшла смачна і щоб туди не попало ніщо негодяще. — І, сповнений гідності, в подобі економа пішов собі далі.
Цамет вчасно схаменувся, що не повинен іти за ним у двері для челяді. Він повернувся до своїх зал і побачив там звичну картину: люди пили вино, гучно сперечалися за виграші; важко повірити, що діється сьогодні насправді. Тим часом у відкритій, без передньої стіни, кухні розпалили вогонь, там стовпились цікаві, й вони з усіх боків смикали фінансиста. Коли ж нарешті вийде вельможна герцогиня! Вона мусить вийти, її обов'язок перед власним званням і перед товариством — споживати їжу прилюдно. Особливо напосідалась така собі пані де Мартіг: мовляв, її право — прислуговувати герцогині де Бофор за столом. Оскільки знатніших жінок саме не було там, Цамет мусив іще радіти, що нагодилася ця звичайнісінька інтриганка. Тільки-но він пообіцяв їй те, чого вона хотіла, йому спало на думку, що саме вона може бути отруйницею. Він крикнув: «Ні!» — сам перелякався, що виказує себе, й зник у стовпищі.
Економ стояв у кухні, спиною до зали. Його прикривали собою рослі, дужі лакеї, що демонстрували свої зуби та м'язи, не пускаючи людей до кухні. Там було повно челяді, поміж неї й недавно найняті служники, яких ніхто не знав, туди ж таки зайшли ще й поставники провізії. Панувала метушня, безладдя, робота не посувалась. Економ стежив за всім одночасно: за горщиками, за руками — що хто ними робить, надто янголоподібний кухарчук. Той бігав туди й сюди, бо старший кухар не давав йому спокою: наказував ловити чорну курку, а та раз у раз виривалася знову. Юнак кляв її, а курка позирала на нього скоса. Щоб уникнути його рук, вона пурхнула в нього над кучерявою головою й шаснула прямо під розпалене кухонне вогнище. Хлопець поліз туди за нею долічерева, бо так зажадав кухар. Чорної курки він під вогнищем не знайшов, усі вже думали, що вона згоріла, — а вона вже косує сердито з найдальшого кутка.
Старшому кухареві урвався терпець, і він щосили ляснув підлеглого по ніжнобарвному личку. Та від удару не лишилось ні червоної плями, ні синця. Поки хлопець ловив чорну курку, між кухарем і економом щось відбулося. Кожен моргнув другому — так вони порозумілися. Янголоподібний кухарчук уже набув собі в чорній курці запеклого ворога, і не він ганявся за нею, а вона за ним. Видно, надумала не більш і не менш як вискубти дзьобом один із його сонячних кучериків. Коли кухарчук зі своїм ворогом на спині пробігав повз економа, той схопив курку.