Літа зрілості короля Генріха IV

Кому, власне, принесено цю жертву, вранці вони вже не пам'ятали. Анрі сказав своїй самодержиці — так він назвав її знову, — що причина цієї тривоги тільки в її вагітності, а від неї тривога передалась і йому. Через це краще їм перебути піст не в місті. З усім своїм двором вони поїхали до Фонтенбло, і там Габрієль натішилась останніми тижнями, які милостиво вділила їй доля. Коханий і на хвилину не покидав її; не було й мови про те, що вони ще колись у житті можуть розлучитися. А саме це було вже близько, та про нещастя не хочеться думати: поки воно не настало, про нього забувають. І тим страхітнішим воно здається потім, коли стане живою дійсністю.

Патер Бенуа, простий священик, був душпастирем простого люду в міських кварталах навколо ринку, перше ніж король зробив його своїм духівником. Король Анрі вважав, що тому священикові, котрому довірявся простий люд, може довіритись і він, бо в ньому, певно, не буде фальшу. Патер Бенуа й справді був такий і з чисто релігійної вимогливості зажадав, щоб король пробув останній тиждень перед Великоднем сам, а герцогиню де Бофор на цей час відіслав від себе — на знак своєї готовності до покути. З коханкою при боці покути не відбувають; це ще примножило б спокусу, якої й так не бракує. Майбутня королева повинна перша подавати добрий приклад. Патер Бенуа з якнайкращими намірами відіслав її до Парижа, щоб вона там виконала свій благочестивий обов'язок перед очима в усіх.

Анрі спочатку сказав «ні». І навпростець спитав патера, хто це нашептав йому таке. Той голосно запротестував: він, мовляв, не слухається когось, а чинить так, як велить йому його духовне звання, — і Анрі врешті повірив. Сердега священик щиро відданий йому; Анрі зробив би його єпископом, якби не опирався Рим, що вважав Бенуа за таємного протестанта. Щодо Габрієлі — Анрі не пам'ятав жодного слова священика, яким той пробував би їй зашкодити. Він не проти Габрієлі й говорить так, безперечно, цілком щиро.