Вогнедан, Повелитель… [uk]

Однак, коли прибули моанські посланники, Вогнедан за наказом Повелителя змушений був розважати принца варварів. Принц цей Чаяні не сподобався одразу, бо схожий був з виду на дурного слинька. І тому вона відмовилась від спільних прогулянок, на які її запрошувала Дана. Ввічлива Дана Данадільська, котра старанно грала ролю добросердої сестри… Ось тільки її, Чаяну, і досі ніхто не називав княгинею Данаділу. І для знаті, і для челяді єдиною володаркою Вогнеданового серця зоставалася Дана Лелег.

А потім принесло цього Ріміна… Чаяні давно хотілося дізнатися як-то воно — бути зґвалтованою. Молода жінка вважала, що в житті потрібно випробувати все. З безлічі прочитаних богознавчих сувоїв вчена зелемінська князівна вивела для себе таке розумування — якщо в людині головне не тіло, а дух, то тіло можна використовувати як одяг, або знаряддя насолоди. А брудний одяг завжди можна випрати і забути про бруд.

Очманілий від пристрасті варвар навіть сподобався Чаяні. Він був таким безпосереднім, і домагався чого хотів з грубою брутальністю. Однак, і наївся ж пан гість страху, коли вдовольнив свою хіть… Чаяна тоді вміло прикидалася непритомною, і підглядала з-під напівзаплющених повік, як зелений від жаху Рімін невміло намагався загладити провину. Ще б пак… Варто їй було закричати — і моанця рознесла б на шаблях палацова варта. Начхавши на його положення посла і гостя.

Вдруге воєвода прийшов вибачатися і вийшов з її спочивальні вже перед світанком. Знаючи незмінених, Чаяна могла не хвилюватися — північанин міг мати опісля неї сотню жінок, але всі вони здаватимуться йому огидними. Подібну владу вона мала і над Руданом Логіним, котрий, незважаючи на половину ельберійської крові, був все ж таки більше моанцем, аніж ельберійцем, і ще над десятком чоловіків.

Звістка про те, що її хоче бачити Повелитель, спершу здивувала Чаяну, а тоді нашорошила. Святослав дуже зрідка приймав когось для довірчих розмов. Чаяна знала, що правитель тяжко хворий, що свою хворобу він старанно приховує, і що не хоче ні перед ким виявити свою слабкість. Останнім часом подібних зустрічей наодинці вдостоювалися лише князь Вартислав Ведангський, та Вогнедан, котрий із знехтуваного раптом став улюбленим сином. Зрідка Повелителя навідувала дружина Воїдана. І то все — якщо не було гостей з провінцій. На цьому тижні, наприклад, Святослав вшановував розмовою Білу Ружу та її чоловіка.

Оця загадкова хвороба правителя вельми цікавила зелемінську князівну. На що був хворий Повелитель? Чому таївся від оточуючих? Ну, відповідь на останнє питання Чаяна знала — гордість. Гордість дивних, котра велить їм зберігати оту пристойність, від якої молоду жінку просто нудило. А от скільки ще протягне Вогнеданів батько, займало її набагато більше. Вогнедан ніколи б не став отакою живою статуєю, як його татко. Чаяна була певна — за його панування звичаї боговладського палацу стали б набагато вільнішими, аніж нині.