У задзеркаллі 1910—1930-их років
- Автор: Бондар-Терещенко Ігор
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-966-8201-54-7
- Жанр: Критика
Электронная книга - «У задзеркаллі 1910—1930-их років». Краткое содержание книги:
Видання розраховане на широке коло читачів.
Книга написана за «харківським» («скрипниківським») правописом, затвердженим Народним комісаром освіти УРСР М. Скрипником у 1928 році у Харкові, а згодом прийнятим в еміграції. У межах Радянської України він офіційно діяв до 1933 року. На нашу думку, «харківський правопис», яким послуговувалася тогочасна творча еліта та офіційна влада, допоможе краще відобразити епоху та надасть читачеві можливість глибше зануритися в неї.
Коли-небудь ці зворушливі звертання виростуть, мабуть, на образ заспаного снігу з дахів Держпрому, що готовий впасти усім нам на голову. Питаєтеся, чи не лячно? Але годиться розрізнити: колись був юнак, тепер — зріла людина. Втім, тепер поготів радієш власній зеленій юності, бо не знав натоді, що невтримно смішні кучугури культурної експлозії мусять таки розтанути і впасти. Але це вже буде не солодка тропічна злива, що її азіятська похапливість жебоніла товаришеві Яловому з капелюха незбагненним синім струмочком: признаймо тодішнім спостерігачам з кав’ярні Пока по вулиці Сумській їхню чисту пролетарську захопленість, схожу на губку, що вбирає біжучу воду. Наразі ця «задзеркальна» вода задубла на магічний камінь, що з нього й донині виробляють чудові шиби.
…Хряснувши віконницею, заклопотана товаришка Ряппо сповістила світ про нову добу в Історії нашого слобожанського «червоного» підсоння. Поза тим, хай не переймається вона (а також отой комунар, що на долішній фарбі нашої «національної» ескізи), що радісному Задзеркаллю «революційної» весни в скельця автора може приснитися кінець. Адже назагал знати, що віконна шиба ще відбиває цілком реалістичні, вічно гожі й молоді краєвиди, а також зберігає їх в собі навіть тоді, коли сама розбивається на друзки.
Примітки (до електронної версії)
Перелік помилок набору, виявлених та виправлених верстальником електронної версії
С. 82: Лише нещодавно посів мистець приналежне йому місце в пантеоні «[українського] => української радянської культури»…
С. 83: Натомість доробок його колеґи, леґендарного українського скульптора, та ще й будучи [уявлена] => уявлений наразі в історико-біографічному контексті…
С. 83: Художник починав свою [тріюмфальний] => тріюмфальну ходу по салонах світу в Парижі та Ніцці…
С. 105: Серед них В. Хлєбніков, автор «краснополянського» шедевру «Костер сестер», таємно закоханий у Віру Синякову, [яких] => який поневірявся натоді у Харкові протягом цілого року, створивши назагал 6 поем, серед [який] => яких знаменитий «Ладомир», «Ніч в окопі», «Три сестри» і десятки віршів…
С. 129: Вигнаний з усіх київських гімназій і, нарешті, знайшовши для себе притулок в гімназії «Общества родителей» на [Тимофіївськый] => Тимофіївській вулиці, він у кожнім разі далі сьомої кляси не пішов.
С. 164: «Мікроби комунізму»: Український радянський [аґіпроп] => аґітпроп 1920—30-их років
С. 176: Лист М. Ґорького, що надійшов до «Книгоспілки», став відомий широким письменницьким колам, і, зокрема, [М. Хвильовий своїй] => М. Хвильовий у своїй статті «Україна чи Малоросія» назвав Ґорького російським шовіністом.
С. 176: Але те, що відомий містифікатор радянської дійсности Ю. Смолич, який не міг не знати про стосунки «Книгоспілки» з М. Ґорьким, не згадує більш вагомий факт українофільських [так у оригіналі. — Прим. верстальника] настроїв «буревісника революції», не робить йому чести як літописцю тієї епохи.
С. 179: Окрім факту «нарєчія» у словах відмови М. Ґорького, а не «поголоски» О. [Варрави] => Варавви-Кобця
С. 184: Утім, тактичні негаразди з використанням іноземних попутників на Толстовському [святі у] => святі 1928-го року не відмінили наступальної стратегічної ініціятиви.
С. 186: …[Ентон] => Ептон Сінклер…
С. 207: Його щире бажання виборсатися з комплексу «малоросійства», анархізму, браку національної дисципліни й організації в перевазі чуттєвості над інтелектом тощо, з чого [тішилась] => тішились діяспорні літературознавці…
С. 219: Втім, «як буде далі» ставало знати ще тієї ж весни 1942-го року, коли у Харкові офіційний часопис «Нова Україна» цілком безборонно, за такого ж [самою] => самого цензора…
С. 220: Обох малоподібних один до одного письмаків єднає хіба що отой вирішальний «кий» наприкінці прізвища, яким з утробними вигуками «ель» [так у оригіналі. — Прим. верстальника] та «інсь» заганялися їхні сакральні тіла до глухих кутів історії письменства.