У задзеркаллі 1910—1930-их років
- Автор: Бондар-Терещенко Ігор
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-966-8201-54-7
- Жанр: Критика
Электронная книга - «У задзеркаллі 1910—1930-их років». Краткое содержание книги:
Видання розраховане на широке коло читачів.
Книга написана за «харківським» («скрипниківським») правописом, затвердженим Народним комісаром освіти УРСР М. Скрипником у 1928 році у Харкові, а згодом прийнятим в еміграції. У межах Радянської України він офіційно діяв до 1933 року. На нашу думку, «харківський правопис», яким послуговувалася тогочасна творча еліта та офіційна влада, допоможе краще відобразити епоху та надасть читачеві можливість глибше зануритися в неї.
Щодо згаданого питання про «коляборантство» українських патріотів з німцями, слід навести уривок зі спогадів М. Бачинської-Донцової, які в деякій мірі допоможуть його розв’язати. «Факт фактом, — значить вона, — що по всіх німецьких урядах паношилися „російські дівулі“ і гучно дзвеніла російська мова. Коли взяти під увагу, що ті російські дівчата були колишні комсомолки й тягли всюди „своїх“ людей, що совєтський наказ своїм людям входити в усі німецькі установи і розкладати їх з нутра був правдоподібний, зрозумілою був глухий розпач наших київських патріотів. Бо жертвою тих, пристосованих до німців, совєтських людей, падали спровоковані і зденунціовані українські люди. Всюдисуща неділимська Росія під виглядом власівців, козаків, фольксдойчів-СС-ів нищила вмираючу, але невмирущу Україну».
Може, й мав рацію Д. Шумук, коли, згадуючи В. Стуса, значив, що в 1970-их «просто не було кому переконливо сказати: „Василю, оголошувати голодівки, боротися, писати протести ми всі можемо, і тому ти, Василю, повинен робити тільки те, чого ми не можемо зробити“». Згадаємо, що аналогічне питання стояло свого часу також перед О. Телігою — на період винищення українських націоналістів київським Ґестапом Провід ОУН був натоді за негайне відкликання поетки з теренів України. Проте кинути свій нарід напризволяще вона не змогла, розділивши власну гірку участь із тисячами інших українських патріотів.
Більш конкретно щодо ситуації в Україні 1940-их років значив у розмові з автором сих рядків поет-дисидент М. Осадчий, зазначаючи, що «письменникам-патріотам не було місця на передній лінії фронту, в котлі кривавих боїв». Але мусимо при тому спитати, чи не була вагоміша праця цих одиниць в серці самої Нації — по містах та селах «окупованої» України, — виконуючи яку, письменники займали позицію якраз переднього краю боротьби? І чи в праві ми сьогодні розділяти їхній здобуток на «революційний» чи «нейтральний» процеси Відродження? Тим більш, що обидва вони мають однакове право на назву ери в розвитку духовности України під час її участи в хрестоносному поході проти більшовицького варварства.
«Жива» історія: від романтики до прагматики
Літературознавці часто підкреслюють свою незалежність від літератури і кажуть про те, що для того, аби писати про іхтіологію, не треба бути рибою. Я з цим не згоден. Не згоден тому, що я сам риба, я письменник-літературознавець, який знаходиться всередині мистецтва, глибоко чи не глибоко — це скажуть потім.