Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)
- Автор: Видейко Михаил Юрьевич
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-8941-0
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)». Краткое содержание книги:
Видання доповнене багатим ілюстративним матеріалом, розраховане на широке коло читачів.
Привертає увагу і та обставина, що згідно з Геродотом в «антиперську коаліцію» увійшли східні сусіди скіфів — савромати та будини, тоді як племена західної околиці Скіфії, які ніби мали першими відчути загрозу, лишились осторонь. Це, а також ототожнення Геродотової ріки Танаїс то з Доном, то з Сирдар’єю та Амудар’єю, взагалі привело сучасних дослідників до думки, що у Історії Геродот змішав два різні походи — проти причорноморських скіфів 512-го та проти азійських саків тіграхауда 519 р. Не виключено, що Геродот об’єднав взагалі навіть не дві, а три різні військові кампанії. Перша — 519 р. до н. е. проти саків у Центральній Азії, друга — проти скіфів у Дністро-Дунайському межиріччі, що мала місце між 514 і 512 рр. до н. е., третя — проти каппадокійського сатрапа Аріарамна на Північному Кавказі між 520 і 514 рр. до н. е.
Слід ще раз наголосити на тому, що наразі дослідникам не відомий археологічний матеріал, який би засвідчував тривалий і масштабний похід Дарія. Не відомі ані знищені поселенські пам’ятки греків на узбережжі Чорного моря, ані масові захоронення персів, ані трофеї, які неодмінно мали б здобути скіфи внаслідок невдалого для персів походу (при тому що трофеї скіфських походів в Азію відомі, і немало). Відсутні також і сліди цих подій на поселеннях осілих племен Причорномор’я.
Наведені критичні міркування жодним чином не применшують цінності свідчень Геродота. Уточнення потребує лише підхід до джерела як міфологічно-епічної, а не історичної пам’ятки. Також необхідно враховувати політичну кон’юнктуру автора. Для греків війна з персами була, по суті, народно-визвольною боротьбою. Уже сучасниками вона сприймалась як героїчне протистояння вільних полісів загарбницькій імперії. Саме тому грекам імпонував той факт, що цій імперії змогли завдати відчутного удару у відповідь не тільки вони, а навіть північні «варвари». Тому цілком зрозуміло, що діяння цих «варварів» надмірно звеличувались, як це і мало бути у героїчному епосі.
Зауважимо принагідно, що у радянській літературі похід Дарія трактувався як одна з основних подій скіфської історії (яка була, не слід про це забувати, частиною історії СРСР). Можливо, тому сприяло кілька обставин. Найперше, ще не було накопичено необхідного масиву джерел і дослідники переважно були змушені довіряти писемним свідченням. Лише останніми кількома декадами було показано, що археологічний матеріал жодним чином не засвідчує масштабне протистояння скіфів та персів. Навпаки, у разі, якщо похід Дарія і мав місце, то у значно скромніших масштабах.
Також некритичне ставлення до «Історії» Геродота було сформоване суто радянським підходом до джерел. Згідно з ним дослідники мали віддавати перевагу соціологічному вивченню історії стародавніх племен, але не їхньої матеріальної культури. Оскільки ж для ранньої залізної доби даних про «історичні» племена було небагато, відповідно надмірна увага й приділялась Геродоту та трактуванню його творів. Окрім того, перебільшення «світового значення» Скіфо-перської війни провадилося в руслі популярного у ті часи автохтонізму, забезпечуючи радянській ідеології основу для обґрунтування прадавності слов’ян. І на додачу — чергове підтвердження того, що на священній радянській землі в усі часи на завойовників чигала нищівна поразка.
Особливо на цій ниві відзначився свого часу директор Інституту археології АН СРСР академік Б. О. Рибаков з монументальним твором «Геродотова Скіфія». Утім нині науковці вважають цю книгу радше ідеологічним, а не історичним твором і обстоюють досить критичний і поміркований погляд на історію скіфо-перського конфлікту.
Тож сучасні уявлення про оповіді фольклорно-епічного жанру неминуче призводять до висновку стосовно невідповідності відомостей у викладі «батька історії» Геродота реальному перебігу воєнних подій. Історично достовірними можуть вважатися свідчення лише найбільш загального порядку. Тобто те, що такий похід міг відбутися, і те, що він закінчився поразкою персів.