Відьмак. Останнє бажання
- Автор: Сапковский Анджей
- Серия: Відьмак #1
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-0499-7
- Переводчик: Сергей Валериевич Легеза
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Відьмак. Останнє бажання». Краткое содержание книги:
— Здаєшся геть упевненим, — сказав Ґеральт, граючись порожнім бокалом, — що в теперішній подобі ти нікого проти себе не налаштував. Жодного батька, жодну дочку. Жодного родича чи нареченого доньки. Га, Нівеллене?
— Та заспокойся ти, Ґеральте, — образилося чудовисько. — Про що ти кажеш? Батьки від радощів землі під собою не чули, кажу ж — я був щедрим надмірно. А доньки? Не бачив ти їх, коли вони сюди прибували, у полотняних суконьках, із лапками, червоними від прання, згорблені від носіння цебрів. Примула ще зо два тижні після приїзду мала на спині й стегнах сліди від ременя, яким її лупцював лицарський татуньо. А у мене вони наче принцеси ходили, до рук брали виключно віяло, навіть не відали, де тут кухня. Я наряджав їх і чіпляв на них блискучі цяцьки. Вичаровував на їхні прохання гарячу воду у бляшану ванну, яку татусь загарбав для матусі ще у Ассенґарді. Ти собі уявляєш? Бляшана ванна! Рідко який комес[14] — та що там я! — рідко який володар[15] має у себе бляшану ванну. Для них це був казковий дім, Ґеральте. А що стосується ліжка, то… Зараза, цнота нині рідша, ніж скельний дракон. Жодної я не змушував, Ґеральте.
— Але ти підозрював, що хтось мені за тебе заплатив. Хто міг заплатити?
— Лайдак, який захотів решти з мого підвалу, але не мав більше дочок, — упевнено сказав Нівеллен. — Людська зажерливість безмежна.
— І ніхто інший?
— І ніхто інший.
Вони помовчали, вдивляючись у нервове, мерехтливе полум’я свічок.
— Нівеллене, — раптом сказав відьмак. — Ти зараз сам?
— Відьмаче, — відповіло чудовисько, трохи затнувшись, — думаю, саме зараз я повинен тебе обкласти лайкою, схопити за карк і спустити зі сходів. Знаєш, за що? За те, що маєш мене за дурника. Від самого початку я бачу, як ти нашорошуєш вуха, як поглядаєш на двері. Ти добре знаєш, що я живу не сам. Я правий?
— Правий. Вибачаюся.
— Зараза на твої вибачення. Ти її бачив?
— Так. У лісі, біля брами. Це та причина, через яку купці із доньками тепер їдуть звідси ні з чим?
— А, ти й про це, значить, знаєш? Так, це саме та причина.
— Дозволиш запитати…
— Ні. Не дозволю.
Знову помовчали.
— Що ж, воля твоя, — сказав нарешті відьмак, устаючи. — Дякую за гостинність, господарю. Час мені у дорогу.
— Справедливо. — Нівеллен також встав. — Через певні обставини я не можу запропонувати тобі переночувати у замку і проводити ніч у навколишніх лісах не раджу. З того часу, як місцевість збезлюдніла, вночі тут недобре. Тобі треба повернутися на тракт до сутінок.
— Матиму на увазі, Нівеллене. Ти впевнений, що не потребуєш моєї допомоги?
Чудовисько скоса глянуло на нього.
— А ти впевнений, що міг би мені допомогти? Зміг би зняти це з мене?
— Не лише про таку допомогу йшлося.
— Ти не відповів на моє запитання. Хоча… Можливо, й відповів. Не зумів би.
Ґеральт глянув йому просто в очі.
— Вам тоді не пощастило, — сказав. — Зі всіх храмів Ґеліболю і долини Німнар ви вибрали саме храм Корам Аг Тера, Левоголового Павука. Щоб зняти прокляття, накладене жрицею Корам Аг Тера, потрібні вміння та здібності, яких у мене немає.
— А у кого є?
— Усе ж це тебе цікавить? Ти казав, що добре так, як є.
— Як є, так. Але не так, як може бути. Я боюся…
— Чого ти боїшся?
Чудовисько зупинилося у дверях кімнати, повернулося.
— Досить з мене, відьмаче, твоїх запитань, які ти ставиш замість того, щоб відповідати на мої. Мабуть, треба тебе інакше запитати. Слухай, з якогось часу мені сняться паскудні сни. Може, точнішим було б слово «потворні». Чи я слушно боюся? Стисло, прошу.
— Прокинувшись після такого сну, чи ти ніколи не мав ніг у грязюці? Хвої на постелі?
— Ні.
— А чи…
— Ні. Стисло, прошу.
— Ти боїшся слушно.
— Чи можна тому зарадити? Стисло, прошу.
— Ні.
— Нарешті. Ходімо, проведу тебе.
На подвір’ї, поки Ґеральт поправляв в’юки, Нівеллен погладив кобилку по ніздрях, похлопав по шиї. Пліточка, зрадівши пестощам, схилила голову.
14
Комес — окружний правитель, інколи — воєвода, начальник війська у окремих частинах держави.
15
Володар — у Середньовіччі: намісник, визначений головою держави.