Ген воїна
- Автор: Горовой Руслан Владимирович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: PR-Prime Company
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Ген воїна». Краткое содержание книги:
Історія військового пілота у зоні АТО (оповідання «Нижче неба»), історія кохання сільського електрика та залізничниці-практикантки на провінційному залізничному переїзді (оповідання «Переїзд») та історія блогера і його розслідування таємниці загибелі своїх батьків через багато років потому (повість «Буенос діас, чіка»). А також — історія однієї сучасної спецоперації, за участі спецпризначенців України та Росії, в зоні відчуження, в якій є й авторська, фантастична, версія того, що насправді сталося на Чорнобильській АЕС майже тридцять років тому (повість «Ген воїна»).
І, як завжди, майже усі герої Руслана Горового мають реальних прототипів. Навіть у повісті, де висувається фантастична гіпотеза. Адже автор як професійний журналіст вкрай обережний зі своїми фантазіями.
Чоловіки розсілися, генерал оглянув усіх, узяв зі столу пульт, увімкнув телевізор і встромив у гніздо флешку.
— Для початку, я вам дещо покажу. Після цього вам буде легше зрозуміти завдання.
На екрані з’явилося дівоче обличчя. Дівчина стояла в просторій кімнаті. За спиною було видно кілька моніторів, якісь пульти. Повз дівчину пробігали люди. Глибше хтось встановлював на штатив відеокамеру.
— Надзвичайна пригода спіткала знімальну групу телеканалу «Моя планета» під час зйомки документального проекту «Нічия земля». Уже два дні четверо працівників каналу, які знімали матеріал у Чорнобильській зоні, не виходять на зв’язок»…
На екрані пішли кадри із зони відчуження. Старі, часів ліквідації, потім нові, зняті не так давно. Якийсь чоловік стояв у Прип’яті біля чортового колеса і щось розповідав, потім з’явилася білява дівчинка біля пам’ятника пожежникам у Чорнобилі. Вона ворушила губами, та все перекривав голос дівчини-диктора:
— Добре відомі телеглядачам журналісти Настя Чорноброва та Марк Жадан, а також оператор Олександр Лєсін і водій Дмитро Кулик таємниче зникли. Пізніше з робочого телефону групи на номер координатора телеканалу прийшло СМС із одним словом «допоможіть». Керівництво каналу, міліція і ФСБ поки що ніяк не коментують зникнення журналістів.
Генерал натиснув ґудзик паузи і кинув пульт на стіл.
— Ця інформація просочилася у російські ЗМІ. Колеги з ФСБ поки що контролюють ситуацію. Наші журналісти взагалі ще не в курсі, однак скоро будуть. Ви розумієте, що це означає?
Генерал знову оглянув усіх присутніх. Чоловіки сиділи мовчки, на мить кабінет заполонила гнітюча тиша.
«Усе, мамо, тепер точно не заїду, — Андрій не відривав очей від генерала. — І з якого дива взагалі тих телевізійників у зону пускати? Попридумували: відкритість для преси, позитивний імідж держави. Їдьте, дивіться, розповідайте іншім, як у нас тут чудово. Кажуть, ніби вже екскурсії на Прип’ять возять. От і догралися».
— Отже, в зоні зникає група журналістів, — провадив далі генерал, — причому, з іншої держави. А на носі — вибори до Верховної Ради. Кому це потрібно? Мені так точно не потрібно. Або це провокація, або там насправді неприємності. Саме тому я тут вас і зібрав. Наш колега знає трохи більше, тому його й прислали. Отож слухайте. Говоріть, пане Михайлов.
Здоровань підвівся, розкрив електронний планшет і поклав його перед чоловіками.
— Я буду розповідати, а ви зможете переглянути деякі документи. Зрозуміло, що інформація дуже секретна. Ситуація патова, тому ФСБ вирішила відкрити її вам попри те, що вона може бути розцінена неоднозначно. Росії не потрібні скандали під ваші вибори і звинувачення у тиску на існуючу владу. Отож. На планшеті ви бачите деякі повідомлення, перехоплені нами на початку року.
Володя Дяченко тицьнув пальцем у планшет. Усі, окрім генерала, який розслабився у кріслі і запалив цигарку, зігнулися над столом і роздивлялися документи.
— Якщо коротко, — вів далі росіянин, — то ФСБ отримала інформацію про терористичну групу. Це націоналістично налаштована група. Вони називають себе «Квітники», з наголосом на «і».
— Ви отримали інформацію про терористичну групу на нашій території і тримали все це в таємниці? — обізвався Дяк.
Генерал нетерпляче підняв угору палець, мовляв, не переривай, і Дяк замовк.
— По-перше, спочатку нічим було ділитися, — поновив розмову росіянин. — Доки все обмежувалося лише антиросійськими лозунгами, ми просто тримали це на контролі. Та близько місяця тому перехопили кодоване листування. Дивіться документ вісім. Так от, згідно з ним «Квíтники» збираються влаштувати теракт на Чорнобильській станції і перекласти відповідальність на нас.
— На кого це «на нас»? — не витримав Андрій, якого рівновага гостя дратувала.
— На російські спецслужби, — спокійно відповів той. — План у них простий. Бабахнути перед виборами і поширити дезу, що нібито ваша влада дозволила Росії в зоні випробовувати якусь зброю. Щось пішло не так — і все злетіло в повітря.
— Дурня якась, — Андрій потер лоба.
— Може й дурня, та в результаті влада буде змушена виправдовуватися, опозиція отримає козирі і можливість маніпуляцій із народом, який, і вам це добре відомо, недолюблює теперішню владу. Причому і вашу, і нашу. Як наслідок можливий черговий переворот.