Таємний посол. Том 1
- Автор: Малик Владимир Кириллович Сыченко
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-3996-5
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Таємний посол. Том 1». Краткое содержание книги:
До видання увійшли перша і друга книги тетралогії.
— Козак, — відповів Арсен. Він зрадів, що почув болгарську мову, яку знав і яка нагадувала йому рідну. — А ти хто, чоловіче добрий? За віщо тебе прикували в цій могилі?
— Підійди ближче — я хочу відчути, що поряд зі мною є жива людина… Я хочу слухати твій голос, голос людський… Бо караюся вже тут багато років… Ти не уявляєш, як це страшно бути самотнім, не бачити сонця і неба над головою, не чути щебету пташок, шуму гірських потоків, співу весняного вітру?.. Дай мені твою руку. О, яка вона міцна і гаряча! Це рука воїна, тверда і чесна… Слава Аллаху, що почув мої благання і послав мені супутника мого тернистого шляху. Ми поділимо наше горе на двох — і воно здаватиметься нам наполовину легшим… Що це скоїлося, що Гамід вирішив тебе посадити до мене?
Питання було несподіване, і Арсен не знав, що відповісти.
— Може, він кинув тебе на кілька днів, щоб потім я ще з більшою силою відчув самотність? — роздумував в’язень. — Він здатний на таку вигадку…
— Може, й так, — погодився Арсен, згадавши погрози Гаміда. — Думаю, що я тут довго не затримаюсь…
— Але він помиляється, якщо гадає мене ще більше вразити. Я вже до всього звик. Ти от питаєш, хто я такий… Я мандрівний дервіш–меддах[22]… По–вашому — кобзар. За багато років я обходив усю Османську імперію — від Євфрату до Дунаю і від Кримських гір до могутньої і славної ріки Ніл. Всюди мене радо зустрічали, бо я приносив людям пісню і веселий жарт або розповідав про давніх героїв чи далекі країни, де мені пощастило побувати. Тільки ось потрапив до рук Гаміда…
— За що ж це він тебе?
— Це давня історія. Я розповім її тобі… Щоб вона не вмерла разом зі мною… Та й легше буде на серці, коли виллю комусь своє горе. Однак попереду поснідаємо. Я чую кроки наглядача.
Хтось відмикав замок. Через хвилину блиснув тьмяний промінь вранішнього світла і старий наглядач вніс два невеликі коржі і відро води. Мовчки поставив посеред льоху і вийшов, щось белькочучи.
— Глухонімий, бідолаха, — пояснив меддах, кусаючи твердий корж і запиваючи водою. — Оце єдина людина, крім Гаміда, яку я бачу протягом цих років, але один одного ми не розуміємо. Ну, а з Гамідом у нас були гарячі розмови на перших порах… Та тепер і він не показується.
— Ти хотів розповісти мені про нього і про себе, — нагадав Арсен.
— Я не забув, козаче… Я обов’язково розповім тобі ту давню історію, яка трапилася зі мною в болгарській Старій Планині, бо вона пече мене ось уже багато–багато років… Сідай і слухай.
— Ми з Гамідом служили разом в одному загоні спагіїв, що стояв у серединній Болгарії, — розпочав меддах. — Він був молодшим агою, мав двадцять років і обіймав посаду казнадара[23], яку одержав, дякуючи своєму дядькові, чаушеві[24] бейлер–бея[25]. Хоч я був старший, але трапилося так, що ми з ним зійшлися досить близько. Не дружили, ні. До цього не дійшло, бо, незважаючи на молодість, Гамід був скритною людиною. Але часто проводили час за пляшкою ракії[26] або за картами.
Наскільки я знав, він не мав ніяких маєтків, як і я, і жив скромно, витрачаючи тільки те, що міг заробити. Ми з заздрістю дивилися на тих товаришів, які одержували з дому цілі капшуки грошей і жили, як беї. На щастя, таких було небагато, і вони не дуже муляли нам очі.
Життя наше текло вільно, розмірено. Служба була не важка і перемежалася товариськими гульбищами в караван–сараях[27] і ахчийницях[28] та різними витівками, на які я, признаюсь, був великий мастак.
Але ми були аскери, тобто воїни, і одного дня нам затрубили похід. Знову повстали — в який раз — болгари! Повстання спалахнуло в Старій Планині, диких і малодоступних горах, що перетинають усю країну з заходу на схід. Наш загін спішно послали туди.
Я не розповідатиму про те, як ми здиралися на неприступні бескиддя, переходили через глибокі ущелини й урвища, як вступили в бій з повстанцями і зазнали перших втрат. Скажу тільки, що за три тижні ми були ситі війною по горло, хоч вона тільки розгоралася і їй не видно було кінця.
Нам явно не фортунило. Гайдуки[29] добре знали свою рідну країну і, користуючись знанням місцевості і допомогою балканджіїв–горців, нападали зненацька. Вбивали кільканадцять спагіїв або викрадали наших коней і зникали в лісових хащах чи тікали по таких крутих і небезпечних гірських стежках, куди ми на своїх конях не могли й поткнутися.
22 Дервіш (перс.) — мусульманський чернець–жебрак; меддах — мандрівний поет–співець.
23 Казнадар (тур.) — скарбник.
24 Чауш (тур.) — урядовець в Османській імперії.
25 Бейлер–бей (тур.) — намісник султана, правитель області.
26 Ракія (болг.) — горілка.
27 Караван–сарай (тур.) — заїжджий двір.
28 Ахчийниця (болг.) — корчма, харчевня.
29 Гайдуки (болг.) — повстанці проти турецького гніту.