Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 1

20.

 енріх Альбертшулле обговорював з Маґдою свою прибутки, які здебільшого не покривали витрат легковажної жінки. Напхавши шафи шикарними лахами, вона кинулася шукати в собі різні недуги, щоб лікувати їх переважно за кордоном.

— Маґдусю, як маєш знову кудись їхати, то перше піди до лікаря Войновського. Ти ж читала, що він сам помирав, і навіть помер! Але чудом отямився, коли вже зовсім задубів. І тепер допомагає невиліковним. За двісті злотих...

— Тобі гроші в голові, а мені здоров'я! Та ліки від Войновського можна замовити в кожній аптеці. Якщо мати приписа!

— То поїдь у Варшаву — там один хлопчик лікує накладанням рук. Всі варшавські пані його відвідали...

— Ні, хочу в Америку!

— Я зараз не можу тобі оплатити...

Для Генріха й справді настали важкі часи. Побачивши, що він успішно обороняє вломників та крадіїв, поважні добродії не поспішали до його контори. Хоча в чому була його вина? Він — адвокат. Навіть убійник має право на захист. Але це міркування здорового глузду.

І тут саме розпочалася справа, про яку не забудуть і в наступному столітті. Одна американська громадянка, Христина Августинович, звернулася через посла у Відні, щоби їй повернули одинадцять мірниць золота, яке в її предків незаконно конфіскував ще король Казимир. Крім цього, вона домагається повернення у власність міста Львова, бо те місто заставив у її предків той самий король Казимир і не викупив із застави. Багато відомих американських адвокатів зголосилося до ведення цього процесу.

Генріх Альбертшулле вирішив дати відсіч зазіханням на його рідне місто. Він прийшов до видавця Малермана і попросив опублікувати оповістку: «Терміново потребую консультації щодо часів правління короля Казимира, щоб гідно відповісти на ворожі виклики, які надійшли з-за океану. Конфіденційність гарантую».

Тут слід сказати, що на запит пані Августинович вчасно зреагували хіба що світила психіатрії, які заочно визнали її неповносправною. А більшість патріотично налаштованої інтеліґенції з гнівом і обуренням обговорювали новину в каварнях, цукернях і рестораціях. Гідно відповісти американці — шанс прославитися, отримати опінію лицаря, що кидає виклик значно сильнішим суперникам. Адже відомо, які шилохвости — ті американські правники!

Теодор Козобродський кинувся до архівних документів, щоб стати плече-в-плече із сміливцем-адвокатом. Не минуло й тижня, як він приніс до Генріхової контори чотири офіційні грамоти за підписом короля Казимира. В першій йшлося про те, що король своєю владою позбавляє Онуфрія Августиновича його маєтностей за зрадницьку втечу з поля бою. В другій грамоті король наказує вигнати всіх нащадків Августиновича за межі королівства із забороною повертатися на рідні землі протягом п'яти століть. В третій передає конфісковані маєтності в дарунок нащадкові учасника Грюнвальської битви Оліверу Альберту. В четвертій стверджує, що ніколи не віддавав у заставу місто Львів.

Генріх не сподівався на порив Козобродського — бачив цього ученого уперше в житті. Особливо його вразила третя грамота, писана, як стверджував Теодор, давньонімецькою мовою. Не знаючи, тішитися з такої допомоги чи відмовлятися від неї, адвокат запитав:

— Звідки у вас такі безцінні архіви?

— Я професор! Це мої наукові зацікавлення — часи правління Казимира!

— Ви сказали, що грамота писана давньонімецькою...

— Так, мені дозволив нею скористатися професор Карл Гогенльохнер з Берліна.

Після цих слів Генріх зрозумів — він вскочив по самі халявки, бо перед ним сидить ще більший вар'ят, ніж Христина Августинович. Названий професор уже рік відбував покарання за викрадення листів Фрідріха Великого, і якщо його десь згадати, то Козобродському більше не доведеться обертатися в наукових сферах.