Багряний рейд
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-2010-2
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Багряний рейд». Краткое содержание книги:
— Так, вони вже заселяють наші терени своєю, інакшою людністю, — додав Бондар. — Добре є, коли сюди переміщають українців з того боку Збруча. Вони переважно обдурені чи ображені Совітами. Тож переагітувати їх, схилити на наш бік буває простіше.
— Не всіх, — озвався Вихор. — І серед них багато московських агентів. Свідомо йдуть на вербування, потім чинять провокації. Забув, як сталося з відділом Ведмедя?
У липні хорунжий Ведмідь прийняв до свої лав двох міліціонерів. Референтура пропаганди подала це як власний успіх. Навіть друкувалися листівки з закликом брати приклад зі східних українців, котрі зробили правильний вибір. Але вже за місяць, у середині серпня, більшість вояків з боївки піддалися тонкій, дуже грамотній обробці тих, кого вважали своїми. І на хвилі втоми не так від бойових дій, як від постійних поразок, одного дня збунтувалися й поставили Ведмедя перед фактом: досить, виходять з лісу, обіцяна амністія. Сам командир спершу спробував відмовити, потім не витримав, схопився за зброю. Один із провокаторів встиг стрельнути раніше. Розправа над хорунжим дала несподіваний ефект: агента визнали за нового командира, провокатори вивели повстанський відділ з лісу, вояки склали зброю під об’єктивами аж двох фотоапаратів. Уже наступного дня радянська пропаганда за допомогою наочної агітації продемонструвала перемогу НКВС, газети й листівки поширювалися округом в небаченій раніше кількості, а СБ отримала зайвий привід уважніше придивитися до вихідців зі Сходу.
— Завжди так не є, — парирував Бондар.
— Вважати треба, тут Вихор правий, — зауважив Кобзар. — Та правда є і в тому, що на східних теренах антисовіцькі настрої зростають. Не так скоро, як нам би хотілося. Проте досить, аби поволі готувати ґрунт для нового повстання.
Командири перезирнулися, зрозумівши: щойно представник референтури сказав те, заради чого їх скликали. Прозвучало буденно, ніби справа вже робилася, але на короткий час призупинилася через обставини непереборної сили. Вихор обсмикнув френч, прокашлявся в кулак.
— Маємо рішення Головної Ради?[19]
— Так, — коротко відповів Кобзар.
— Зимова кампанія нічого не навчила? — випалив Гомін, не задумуючись, якою буде реакція на свідоме порушення субординації.
— Чого ж, навчила, — на диво спокійно відповів полковник. — Ти ж на своїй шкурі відчув, друже Гомін, як воно: воювати, коли нема підготованих баз. Коли проти тебе агітують місцеве населення. Коли в людській пам’яті ще свіжі бойові дії, а їм так хочеться нарешті відчути себе в тилу й налагоджувати якось життя. — Він витримав коротку паузу. — Ще коли твоїм людям дихають у потилицю добре взуті та озброєні автоматники. А ти й твої хлопці у драних чоботях торуєте шлях посеред заваленого снігом поля. Ворог іде протоптаним вами шляхом, ваші сліди видно далеко, і бракує набоїв, аби дати бій, а не бути розстріляним упритул. Помилки враховано, товариство. На неминучу загибель нікого не посилатимуть. Хоча й спокійної прогулянки по совіцькому тилу не обіцяють.
— Минулого разу великий рейд на Схід готували такі самі мудрі голови, — нагадав Вихор. — Нині не маємо права кинути людей туди знову.
— Ще раз повторю для тебе особисто: помилки враховано, — Кобзар трохи підніс голос. — Прошу зважати на накази командування. Інакше дійдемо до того, що кожен підрозділ діятиме сам по собі, як вважає за потрібне. Почнеться анархія, а москалям лиш того й треба.
— Розбрід уже починається, друже полковнику, — зауважив Гомін. — Служба безпеки тут усіх скоріше розлякає.
— Та де, настрашиш тебе, — гмикнув Кобзар. — Гаразд, до справ. Нині є розпорядження: формувати малі бойові групи. Відділи з десяти-дванадцяти осіб, летючі та добре обізнані з місцевими звичаями. Бо мали минулого разу цю проблему: топографічні карти при собі були, а як підійти до тамтого населення, не розумів майже ніхто. Навіть зазнали втрат: ті східняки, котрі вже перейшли до нас із Червоної армії, потім стали складати зброю й масово повертатися назад. Лишалися, бо відчули: нема комунікації між теренами, ґрунт під ногами гойднувся. Впевненість втратили в тому, що чинять правильно. Коли нема мотивації — то є перші зрадницькі дзвіночки.
Слухаючи це, Гомін уже не міг сидіти. Допомагаючи собі саморобним костуром, він підвівся, виступив наперед, навіть загородивши трохи Бондаря, відповів на німе запитання полковника.
19
Українська Головна Визвольна Рада (УГВР) — понадпартійний орган для керівництва визвольним рухом, створений у липні 1944 року з ініціативи командування УПА. Потреба в такому органі виникла через те, що на згаданий момент повстанський рух в Україні згуртував довкола себе різні політичні й не лише політичні сили. Одна з цілей УГВР — об’єднатися проти радянської окупації та комуністичної диктатури єдиним фронтом, незалежно від політичних та релігійних поглядів і національної належності. Також УГВР одним з основних своїх завдань визначила репрезентацію визвольного руху за кордоном, передусім на Заході. Головою секретаріату УГВР обрано Романа Шухевича. Після війни діяльність та цілі УГВР критикувало найвище керівництво Закордонних частин ОУН(б) через перевагу інтернаціонального над національним в українському визвольному русі.