Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка

Я став перед ним навколішки і сказав, що хочу сповідатись.

Тоді я все йому розповів.

Що я прийшов сюди з подачі ватажка гайдамак для того, аби вияснити міць його монастиря. Що розбійники хочуть напасти на Бердичів, у них є бойова гармата, котрою вони прострелять мури монастиря. Що є їх чотириста осіб, які без вагань віддадуть своє життя, беручи ці мури.

Сивий пріор вислухав мою сповідь та відпустив мені гріхи. Потім сказав таке:

— Повертайся до тих, хто тебе сюди відправив. Потім розповіси їм все те, що тут побачив. Залишайся з ними, і як тільки тобі скажуть стріляти з гармати по стінах монастиря, так і зроби.

— Мені це зробити, отче? — спитав я приголомшено.

— Так. Від гармаша залежить, як добре стрілятиме гармата. Краще нехай це будеш ти, ніж хтось інший.

— Я зроблю все, аби погано стріляти.

— Від тебе залежатиме, чи встигнуть прийти війська нам на допомогу. Ти можеш надовго затягти облогу монастиря.

— Так і зроблю.

Для підтвердження своїх слів я залишив пріору свій костур. Та і хотілося мені подякувати за вилікувану ногу, тут ніякого золота не жаль. Це я також розповів пріору.

— Добре, сину мій, — сказав старий. — Якщо намагатимешся нас врятувати і напасть нас омине, то поверну тобі в нас залишене золото і дам тобі те, що вартує більше золота — шлях до спасіння. Я порекомендую тебе сильним країни цієї, аби міг ти жити праведним життям і здобути добре ім'я. А цей образ Пресвятої Діви Марії віднеси дружині.

Розкаявшись, я повернувся в печеру Прес'яка.

Там мені одразу довелось брехати, адже моєю ціллю було обдурити гайдамак. Товариші зустріли мене привітно, побачивши мою здорову ногу. Я розповідав їм, як якась відьма вилікувала мене, начитуючи закляття на мою скрючену ногу. Вони повірили. Якби я розповів, що мене зцілило причастя від пріора, то вони почали б мене підозрювати.

На воєнній раді я розповів про здобуту інформацію.

Мені вистачило розуму втямити, що для хорошої брехні потрібно сказати щось правдиве, інакше людину швидко викриють.

Я описав монастирські скарби і додав навіть ті, котрих не бачив — скрині золота та срібла. Для гайдамак це найважливіше. У Ведмедя були великі сподівання. В нього визрів план. Якщо він назбирає багато грошей, то зможе найняти банди розбійників, що розкидані по всіх Карпатах. А вже з ними розробить спільний план, за яким вони нападуть на галицькі міста, зруйнують княжі замки і тоді він проголосить себе володарем. Він розраховував, що народ піде за ним, якщо пощастить розграбувати попів та панів.

Усю ніч він говорив зі мною про ці страшні плани, котрим не було ні кінця, ні краю. Він не збирався спинятись доти, допоки не стане папою для безбожників.

Укріплення монастиря я описав як таке, що готове до затяжної облоги і добре захищене. Хоча я знав, що з нашим василіском пробити їхні мури можна в перший же день, а їхні гаубиці не зашкодять нападаючим. Пріора я описав, як великого полководця. Глибокий рів, у якому стирчать гострі піки, повністю відбив у гайдамак бажання брати монастир штурмом. Про «іспанську кавалерію» та вогневі ями я наплів такої чудасії, що вони рішуче погодились з моїм планом. З нашим василіском я знищу одну частину башти так, що вона засипле рів, і тоді ми спокійно пройдемо крізь пробоїну.