На каравелі "Улюбленець Нептуна"
- Автор: Суслов Владлен Олексійович, Росин Вениамин Ефимович
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «На каравелі "Улюбленець Нептуна"». Краткое содержание книги:
Проте хлопчик помилився. Після ряду загадкових і незрозумілих пригод Федя з подивом і страхом переконується, що він потрапив на справжню купецьку каравелу, команда якої в усьому дотримується звичаїв давноминулої епохи. Кудряш стає свідком диких взаємин між забобонними матросами, спостерігає люте знущання капітана над своїми підлеглими. Федя наочно переконується, яка прекрасна наша дійсність порівняно з темною й відсталою добою середньовіччя.
Федя страшенно шкодував, що на каравелі йому ні з ким порадитись. Багато б він дав за те, щоб хоч протягом кількох хвилин поговорити з батьком або із Всеволодом Петровичем. Та нічого не вдієш — треба шукати виходу самому… Звичайно, найпростіше розповісти про все капітанові, тим паче, що той запідозрює Педро і наказав Доменіко стежити за ним. Але тоді головний організатор змови — Гуго — залишиться осторонь. Хитрий і підступний ошуканець обплутав капітана, за допомогою всяких нісенітниць заручився його довір’ям, задурманює йому голову різними гороскопами й користується його невіглаством як йому заманеться… Цей пройдисвіт Гуго, посилаючись на розташування зірок, може в чому завгодно переконати капітана… Як довести капітанові, що Гуго зрадник, коли алхімік може викрутитись із будь-якого становища та ще й звести на Федю наклеп?
“Ех, коли б міг я сфотографувати цих бандитів! — мріяв Кудряш. — Тоді не викрутилися б — капітан напевно б повірив… Але ж ніякий апарат, навіть, “Київ” чи “Москва”, не візьме в темряві… Потрібен магнієвий спалах… Однак він надто яскравий, Гуго й Педро мене одразу виявили б… А от, якби мав я магнітофон — інша річ… Всю розмову непомітно записав би на плівку. Правда, магнітофоном тут користуватися ніяк — немає джерела струму… Зате, коли б увімкнув потім стрічку, слухайте, мовляв, пане Дієго, які у вас “друзі”, милуйтеся! Уявляю, як скривилися б обличчя у Педро й Гуго, як вони стали б відмовлятися та виправдуватись…
Щось надто я розфантазувався, забув, куди потрапив, — з прикрістю вилаяв себе Кудряш. — Адже я не де-небудь, а в шістнадцятому столітті. Тут не тільки про фотоапарат чи магнітофон уявлення не мають, але й звичайну електричну лампочку сприйняли б, як чудо… Та що там лампочка, коли вони тремтять перед звичайним сірником!.. А я, мов дівчисько яке, втішаюся мріями, — обурився Федя. — Тут діяти треба, кожна хвилина дорога. Хіба ж можна допустити, щоб зрадники перемогли?”
Обміркувавши все, Кудряш дійшов висновку, що сказати капітанові про змову він не може, але й осторонь бунту теж стояти не збирається. Він спробує перешкодити бунтівникам, зірвати їхній підступний задум. Іншого виходу в нього нема. Якщо Педро й Гуго захоплять корабель, Феді доведеться дуже сутужно.
“За Педро й Гуго необхідно стежити вдень і вночі, — вирішив Кудряш. — Сам я, звичайно, не впораюсь, але мені допоможе Ніанг… Так, Ніанг”. — І Федя кинувся розшукувати свого товариша.
Він не пробіг і десяти кроків, як зустрів Франсіско. Цей моряк відрізнявся від інших тим, що любив пишно одягатися. Мідні ґудзики на його новому голубому камзолі яскраво виблискували, панталони з тонкого чорного сукна мали такий вигляд, наче їх щойно витягли із скрині й випрасували, — без жодної порошинки. На ногах він мав яскраво-червоні черевики, прикрашені срібними застібками. З-за зеленого сукняного пояса, розшитого кольоровими шовковими нитками, стирчав пістолет з карбованою рукояткою. Збоку теліпалася шабля. Ефес її оздоблювало коштовне каміння. Чорну пов’язку, що затуляла праве око, стерничий замінив вишневою. Під рукою він тримав згорток пергаменту.
Незважаючи на те, що настрій у Феді був далеко не блискучий, хлопчик не міг стримати посмішку. Своїм яскраво-строкатим одягом Франсіско був схожий на паву з пишно розпущеним хвостом.
— Добридень! — привітно посміхаючись, обізвався стерничий. — Вас не дуже гойдає? У ваші роки, коли я плавав юнгою на урці, я, признатися, не любив морських хвиль.
— Урка це такий самий корабель, як каракка? — спитав Федя.
— Що ви, герцог! Каракка — велике торговельне судно з глибокою осадкою і широким днищем, а урка сидить мілко. Вона пройде там, де каракка неминуче сяде на мілину. На урці я плавав до берегів Гвінеї. Ми возили туди скляне намисто, дзеркала, мідні дзвіночки, а за них вимінювали в дикунів, слонову кістку, золотий пісок, кокосові горіхи, фініки, бамбук…
Стерничий став розповідати про давні дні своєї юності, коли він познайомивсь з Дієго в Валенсії. Обидва вони тоді були молоді й гарні, служили в королівському флоті. Відтоді й плавають разом.
Федя слухав неуважно, думаючи про інше. “Тепер зрозуміло, кого мав на увазі астролог, коли згадав Одноокого, — вертілося в Кудряшевій голові. — Франсіско давно знає капітана і буде на його боці… Розповім йому все…”
Він уже хотів було заговорити про змову, але раптом сумніви охопили хлопчика. У пам’яті зринули слова старого алхіміка, виголошені свистячим зловісним шепотом: “…забрати… не забудь… Луїс… рішуче… камеру… порохом… обов’язково… Одноокий… успіх… усі разом…” “Що мав на увазі алхімік, згадуючи Одноокого і Луїса? — подумав Федя. — Може, він радив Педро переманити їх на свій бік так само, як Альфонсо?” Стерничий їм потрібен, це ясно. Він розуміється в навігації і штурманському ділі. Адже стерничий на каравелі — це те ж саме, що штурман на сучасному кораблі… Ну, а навіщо їм здався Луїс? Він же ворог Педро. Навіть придумав йому смертну кару, хотів залити горло розплавленим свинцем. А можливо, вони збираються вбити обох — як людей відданих капітану? А що коли змовники говорили не про стерничого? Тоді про кого ж? З усього екіпажу “Улюбленця Нептуна” тільки в нього ушкоджене око… Ні, поспішати не можна. Потрібно все вияснити, щоб не наробити дурниць.