Острів Робінзона
- Автор: Фидлер Аркадий
- Год: 1958
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: С. В. Савков
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Острів Робінзона». Краткое содержание книги:
Аркадій Фідлер — автор повісті «Острів Робінзона» — сучасний польський письменник, видатний мандрівник, невтомний дослідник далеких країн. Він написав близько 20 книжок, кращі з яких видані багатьма мовами світу.
«Острів Робінзона» — перша книжка Аркадія Фідлера, перекладена на українську мову.
В Радянському Союзі ця повість видається вперше.
Поблизу щось зашелестіло. Верхівки високого зілля в одному місці на багні дуже хиталися, чути було, як ламався очерет і щось сухо тріщало. Там хазяйнував неабиякий звір. Дерево, за яким я сховався, стояло на невеликому підвищенні, та хоч як я витягував, мов чапля, шию, задовольнити своєї цікавості ніяк не міг. А лізти на дерево теж не було рації: злякав би цю тварину. І все ж після недовгого чекання щастя само прийшло мені в руки.
Стіна очерету розсунулася. Тварина вийшла на галявину не далі, ніж за п'ятдесят кроків од мене. Це було гладке, мабуть, піврічне порося. У нього була велика, з якимсь кумедним виразом морда, а жирне тіло покрите сірою шерстю. На перший погляд здавалося, що то якась незграбна порода свині, але це не була дика свиня. За цією першою твариною показалося ще чотири — одна доросла і три молоді, підсвинки[7].
Вся ця сім'я, не поспішаючи, покинула прибережну трясовину і прямувала до лісових хащів. Йшла в моєму напрямі. Я поволі натягнув лук.
Тварини наближались, не підозріваючи присутності людини. Один з підсвинків трохи одбився від стада З підійшов до мене щонайбільше на десять кроків. Коли він проходив повернувшись боком повз мене, я вистрілив. Хвацько свиснула стріла. Влучила в самісіньке серце, пробивши м'яке тіло наскрізь. Тварина лише тихо і болісно вискнула і вже билася в останніх судорогах. Решта врятувалася втечею.
Не в силах стримати радості, я підскочив до здобичі. Але ж чудово я влучив! Тварина вже була мертва. По зубах розібрав, що це гризун. Важив добрих десять фунтів, тобто навіть молодий він був, мабуть, удвоє більший, ніж заєць. Я тут же випотрошив його і поклав у кошик, що був у мене на плечах.
«Добрий, любий мій лук!» лагідно глянув я на свою зброю і погладив її, мов живу істоту.
Чи варто було йти далі з таким вантажем? Сонце піднімалось і спека з кожною хвилиною ставала все нестерпнішою. І я повернув назад, обіцяючи собі розпочати задовго до світанку завтрашню експедицію в цю сторону.
Я міркував, як назвати озерце. Не годиться, щоб такий багатий на птицю і тварин закуток лишився без назви. Надумав: «Озеро Достатку».
На жаль, справа годування моїх папуг зовсім не зрушила з місця. А була це невідкладна справа.
Як страшенно потрібен був мені вогонь! Вбита тварина була жирненька, і з неї можна б приготувати надзвичайно смачну страву, якби засмажити м'ясо на рожні. А так я мусив задовольнитися сирим м'ясом. З'їв чималий кусень, а решту м'яса тварини сховав у глибині печери, де було не так жарко, як надворі.
Два чи три дні тому я знайшов над морем невеликий камінь, схожий на кремінь. З силою бив ним об інше каміння, але без користі. Іскри не викресав.
Наступного дня після відкриття Озера Достатку я залишив печеру так рано, що коли добрався до заячих тенет, надворі ще тільки світало. Я приніс з собою кільканадцять пасток-самоловок і поставив їх на відповідних стежечках та заворотах, які протоптали собі зайчики в чагарнику.
Озеро Достатку я застав у всій його пташиній пишності, розбурхане ранковим концертом, гелготінням, писком, скреготом і лопотанням крил. Я йшов обережно, щоб не викликати тут переполоху, сподіваючись побачити більшу дичину. Але цього разу чекало мене розчарування, хоч свіжих слідів було безліч, а земля в багатьох місцях дуже порита.
Справді Озеро Достатку! Обійшовши його півколом, я мандрував у тому ж напрямку далі. Тут уже не було струмка, навкруги стояв тільки ліс. Не пройшов я й чверті милі, як очам моїм відкрився пречудовий вид.
Тут росли невисокі дерева, обліплені жовтими плодами, які величиною і формою нагадували яблука. Всередині цих фруктів була мучниста рожевувата м'якоть, настільки смачна і солодка, що прямо танула в роті. Я негайно нарвав скільки міг цих ласощів і їв, аж за ушами тріщало.
Цих чудових і корисних дерев росло тут безліч, дуже багато дозрілих фруктів лежало вже на землі, а на гілках були ще й нерозвинені, малі, зелені плоди. Різний час їх розвитку і дозрівання дозволяв надіятись, що я матиму тут достатню кількість харчів на довгі тижні, а може, й місяці.