Золото і кров Сінопа
- Автор: Савченко Виктор Васильевич
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: "Зоря"
- Жанр: Героическая фантастика
Электронная книга - «Золото і кров Сінопа». Краткое содержание книги:
Роман “Золото і кров Сінопа” починається трохи традиційно як для українського історичного твору, та вже за кілька розділів від традиційності не залишається й сліду. Натомість у сюжет вплітаються елементи неймовірного, дивовижного, часом фантастичного, але такого, що не руйнує історичної правди. Елементи ці можна назвати скоріше невідомою (або маловідомою) реальністю. Хіба підводні човни-чайки, вперше винайдені на Січі і застосовані козаками при взятті турецької фортеці Сіноп у 1595 році, не вважалися на той час чимось дивовижним? У романі знати руку і науковця (розробка і побудова підводного човна), і езотерика (образ Оникія — характерника, мага), і фантаста. В. Савченко залишається вірним собі в мотивації подій і вчинків героїв, деталізації (але не надмірній) антуражу, доборі цитат з автентичних джерел, що в підсумку вселяє довіру до ситуації, хоч якою б неймовірною вона здавалася. При читанні твору складається враження, що письменник ні на мить не зводить очей з уявного читача. І як тільки він — читач — починає виявляти ознаки збайдужіння, автор тут же змінює ситуацію, вводить нову інтригу, наводить якийсь із невідомих історичних фактів.
Утікач мав звіряче чуття. Вже біля самої води він несподівано вихопив арбалет і, не цілячись, випустив стрілу в те місце, де заліг Нетудихата. Якби козак стояв або навіть сидів, він уже був би покійником. “Це ж треба! Я й не ворухнувся! — подумав він вражено. — Стріляв на мій погляд”. Нетудихата не дав Кубусеві витягти з сагайдака другу стрілу; він вискочив з заростей і навів на нього пістоль.
— Не роби більше жодного руху, — наказав спокійно.
Той на мить заціпенів. По хвилі озвався:
— Я тебе знаю. Ти Нетудихата — навчитель у стрільбі з вогнепальної зброї.
— Якщо в тебе така вже добра пам’ять, то мусиш знати, що я ще жодного разу не схибив. Кинь арбалет!
Кубусеві було відомо, що куля, випущена з такого пістоля, яким цілився в нього козацький старшина, якщо влучала в голову, то на життя не залишалося жодного шансу, якщо ж потрапляла в інше місце, то виривала цілий шмат плоті. Рідко хто виживав з таким пораненням. Він розімкнув пальці, і арбалет упав на пісок. Тим часом почувся шурхіт і на витоптане місце вийшов Ярема.
— Шаблю! — гарикнув він, теж тримаючи втікача на прицілі.
Кубусь слухняно відчепив її і теж кинув домаху.
— Ось тепер можна й побалакати, — сказав Ярема, опускаючи пістоля.
Опустив зброю й Нетудихата. Миттєвою втратою пильності і скористався Кубусь. Він шубовснув у воду й довго не з’являвся на поверхні…
А коли його голова з русявим оселедцем випірнула кроків за п’ятдесят від берега, то неподалік у неї цілився Нетудихата, який сидів на плоту.
— Гайда до берега, — мовив він. — Змирись. Коли мокрого вивідника вже в’язали, знову озвався осавул:
— Не обіцяю я тобі, Кубусю, вишуканих єзуїтських тортур, але клянусь пам’яттю моєї покійної матусі, яку звела зі світу уманська шляхта, — ти зазнаєш великих прикростей.
На столі гетьмана лежала чимала купка талерів, бронзовий хрестик, кисет з м’якої шкіри, на третину заповнений зеленими кристаликами, і шабля, висунута з піхов; її вістря було зеленим, ніби його вкрила патина.
Обличчя чоловіка, котрий сидів навпроти, залишалося спокійне. Не виказували почуттів і великі блакитні очі. Він тримався так, ніби перебував не в резиденції гетьмана, а поміж братчиків у курені. Пута, якими його було прив’язано до крісла, також чоловіка не бентежили.
— Оникій не характерник, а нечиста сила, яка уже впродовж стількох років насилає на нас нещастя, — казав бранець. — І від тих його насилань страждають не лише мої єдиновірці — католики, а й твої, пане гетьмане, — православні. Мор, що зараз лютує у Львові й Перемишлі, не щадить нікого — ні поляка, ні руса, ні бідного, ні багатого.
— Скажи, Кубусю, а яка нечиста сила наслала мор на нас — русів-українців, що ми ніяк не поновимо своєї державності? Яка нечиста сила нацьковує українця на українця — як поміж простих людей, так і поміж вельможних? Яка нечиста сила роздає споконвічні руські землі чужинцям? А водночас нас — корінних краю — використовує для загарбання собі земель? Яка то нечиста сила зневажила всі угоди, на підставі яких було колись укладено унію між русами, литовцями й поляками? Не скажеш мені, що це за нечиста сила? Не скажеш… Тоді я тобі скажу: ця сила зветься підступністю, крутійством, нічим не підтвердженим гонором тих, хто правдами й неправдами опинився на чолі утворення.
Кошовий узяв хреста, смикнув за верхню частину, і в руках у нього сяйнув стилет. Вістря його було теж зелене.
— Ось вона, ця нечиста сила, Кубусю, — мовив він знову. — Доки в святому символі буде сховане смертельне лезо, доти не буде миру в Речі Посполитій. — Поміркувавши, гетьман додав: — Втім, як і десь-інде в світі.
Микошинський замовк і довго не озивався, бавлячись хрестом-стилетом. А тоді мовив:
— Великий політик… Посилає сюди посланця з проханням виступити на турка і водночас готує покатоличення православних.
— Ніхто вас на турка не нацьковує, — сказав єзуїт.
Кошовий підвів на нього очі, і в’язень побачив у них задуму. Йому здалося навіть, що козацький зверхник балакав сам із собою.
— Я не про короля, — відказав він з прикрістю. — Про папу Климента. Якщо ти так уже хочеш витиснути турка з Європи, то чом послаблюєш один з найбільших складників тієї сили, що може це зробити? Покатоличення православних, яке вони назвали Унією, і в кращі часи принесло б великі нещастя, а тепер і поготів… Другий великий політик заходився гарячково виконувати волю першого. Втім, хто зна… Може, це робиться навмисне, щоб послабити Польщу? Адже Жигмунд Третій не поляк, а швед.