Жак фаталіст і його пан
- Автор: Дидро Дени
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Сучасність
- Переводчик: Іван Кошелівець
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Жак фаталіст і його пан». Краткое содержание книги:
Жак: Горе моє, чи це вас цікавить?
Пан: Не так щоб дуже, але коли ти говориш, очевидно, хочеш, щоб тебе слухали?
Жак: Річ зрозуміла.
Пан: Отож, щиро кажучи, я не можу тебе слухати з належною увагою, доки ті таємничі слова сидять мені в голові. Звільни мене з цього клопоту, з твоєї ласки.
Жак: Хай буде й так; але бодай обіцяйте мені, що не будете мені перебивати.
Пан: На всякий випадок, обіцяю.
Жак: Було так, що мій сотник, людина добра, вихована, заслужена людина, один з ліпших офіцерів корпусу, але дещо дивакуватий, зустрівся й заприятелював з іншим офіцером того самого корпусу, людиною так само доброю, так само вихованою, так само заслуженою, так само добрим офіцером, як і він, але так само ж і дивакуватим...
•••
Щойно Жак почав розповідати історію свого сотника, як вони почули, що їх наздоганяє великий гурт людей і коней. Це була та сама похоронна процесія, яка тепер повернулася назад, у їх слід. Вона була оточена...
— Загоном податкових виконавців? Ні.
— Жандармерії?
Можливо. Хто зна, що там було, але перед процесією йшов священик у сутані й пелерині, із скрученими назад руками; чорний кучер, із скрученими назад руками; двоє чорних слуг, із скрученими назад руками. Хто найбільше схвилювався? Жак, який скричав: «Мій сотник, мій бідний сотник не помер! Хай буде благословенне ім'я Боже!..» Потім Жак повернув коня, дав йому остроги і з копита рвонув назустріч загадковій похоронній процесії. Але він не наблизився до неї й на яких тридцять кроків, як податкові виконавці чи жандарми навели на нього зброю й закричали: «Стій, повертай своєю дорогою, бо ляжеш трупом...» Жак умить зупинився, помислив собі в голові, яке було б тут веління долі, і йому здалося, ніби доля сказала: «Повертай своєю дорогою», що він і зробив. Пан запитав його:
— А шо там діється, Жаку?
Жак: Правду сказавши, я нічого не знаю.
Пан: Чому?
Жак: Бо так нічого й не довідався.
Пан: Запевняю тебе, що це контрабандисти, які наповнили труну забороненим товаром, а зрадили їх митникам ті самі негідники, які продали їм товар.
Жак: Але чому ця колісниця має герб мого сотника?
Пан: Або тут ідеться про викрадення. У труну заховали... я знаю, жінку, дівчину, черницю; що труна вкрита наміткою — цього ще не досить, щоб людина в ній була мертва.
Жак: Але чому ця колісниця має герб мого сотинка?
Пан: Про мене, думай собі, що хочеш; але продовжуй історію свого сотника.
Жак: Вас усе ще цікавить ця історія? Але, можливо, мій сотник ще живий.
Пан: А яке це має значення?
Жак: Я не люблю оповідати про живих, бо час від часу доводиться червоніти за добре чи зле, що про них скажеш; за добре тому, що вони тим часом могли його спаскудити, а зле — вони могли спокутувати.
Пан: Не будь ні солодким панегіристом, ні суворим суддею; оповідай про речі, як вони є.
Жак: Легко вам казати! Та 'дже кожен мас свій характер, свої інтереси, свій смак, свої пристрасті, у згоді з якими щось перебільшує або применшує! Оповідай про речі, як вони є!.. Далебі таке не трапляється двічі на день навіть у зовсім великому місті. А той, що вас слухає, хіба інакший від того, що говорить? Ні. То й ледве чи трапляється двічі на день навіть у зовсім великому місті таке, щоб вас почули так, як ви говорите.
Пан: До дідька, Жаку, з засадами, тримавшися яких, ми не потребували б ні язика, ні вух і не сміли б ні говорити, ні слухати, ні в щось вірити! Отож говори на свій кшталт, я слухатиму тебе на свій, а віритиму тобі так, як зможу.
Жак: Дорогий мій пане, життя складається з самих непорозумінь. Є непорозуміння в коханні, непорозуміння в дружбі, непорозуміння в політиці, в фінансах, у церкві, в суді, непорозуміння між жінками, в подружжі...
Пан: Гей, лиши ці непорозуміння і потрудися зрозуміти, що сам впадаєш у грубе непорозуміння, вдаючися в ділянку моралі, коли йдеться про історичний факт, про історію твого сотника.
Жак: Так воно ведеться, що в цьому світі ніщо сказане не буває так зрозуміле, як воно сказане; а що багато гірше — ніщо зроблене не цінується так, як воно зроблене.
Пан: Мабуть, нема в світі іншої голови, яка містила б у собі стільки парадоксів, як твоя.
Жак: І ви вбачаєте щось лихе в тому? Не в кожному парадоксі криється фальш.
Пан: Це правда.