Пульс Всесвіту
- Автор: Бабула Владимир
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: М. А. Соучек
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Пульс Всесвіту». Краткое содержание книги:
… Талановитий вчений працює над винаходом, який, на його думку, дасть змогу навіки звільнити людство від загрози атомної війни. Він створює апарат, за допомогою якого хоче знищити саме поняття війни, стерти його в мозку людини.
Але сумнівні експерименти вченого-одиночки приречені на невдачу. В дружбі і єднанні, в спільній праці в ім'я життя людство знаходить той шлях, який приводить усі народи до справді щасливого майбуття.
Автор змальовує картини цього життя, відносини між людьми нашого завтра…
Гострий сюжет, різноманітні пригоди, яких зазнають герої повісті, викликають ще більший інтерес до цього невеличкого, але яскравого і корисного твору.
Мабуть, під впливом снотворного я поступово заспокоювався і незабаром заснув.
Наступного ранку, тільки-но я прокинувся, до мене зайшов Манго.
— Як ся маєте, професоре? — запитав він з погано прихованою тривогою.
— Що було зі мною вчора? — моя голова ще не зовсім прояснилася, говорити було важко.
— Вчора вам у лабораторії стало погано. Підвищилась температура, і ви навіть заявили, що не знаєте мене. Спочатку я сприймав це за жарт, але коли ви серйозно почали доводити, що ви — редактор і що зараз — тисяча дев’ятсот п’ятдесят сьомий рік, я занепокоївся. Лікар спочатку припустив сонячний удар, але після детального дослідження дійшов висновку, що у вас був нервовий шок… А все це тому, що ви не бережете себе… Я дуже шкодую, що урвав вашу відпустку. Отож, як тільки вам стане краще, їдьте додому та відпочиньте. Так наказав Орлов. Генеральне випробування проведемо пізніше, аж коли ви цілком видужаєте… Дружина й діти з нетерпінням чекають на вас.
— Не відчуваю себе хворим і відпустки не потребую! — рішуче заперечив я, лякаючись зустрічі з невідомою для мене сім’єю.
Манго тільки посміхнувся у відповідь.
— До речі, — сказав він так, ніби не чув моїх заперечень. — Бенко привіз ваш портфель. Ви не загубили його, він лежав у вас на письмовому столі.
Я схопив портфель, розкрив його. Там не було майже нічого, якщо не брати до уваги кількох фотографій та дбайливо згорнутого плану Малої-Страни в Празі… І ото через це я стільки мучився?.. Чого ж мені хотілося за всяку ціну дістати цей портфель?
Манго взяв у руки одну фотографію, посміхнувся доброзичливо:
— А ваші хлопці були чудові навіть немовлятами!.. Самі фотографували?
Я ствердно кивнув головою. Навіщо ускладнювати ситуацію запереченням? Хлоп’ята справді чудові, але ж чиї вони?
«Та твої ж, твої! — шепотіло мені оте друге «я». — Невже ти забув, якими вони були десять років тому?!»
Я знову почав входити у роль професора. Правда, Манго не пускав мене до лабораторії і всіляко дбав, аби ніщо не нагадувало мені про справи, але я мислив як учений; розв’язував такі завдання, про які, здавалося б, не міг навіть мати уявлення. І все ж я почував себе не гаразд. Це помічали і Манго, і решта моїх друзів. Вони розуміли, що мені треба негайно виїхати з Букави. І ось одного дня Манго, за наказом академіка Орлова, посадив мене у ракетоплан, і не встиг я отямитись, як опинився в Празі.
— На вас сьогодні ще не чекають, — посміхнувся Манго. — Я навмисне повідомив, що ми прилетимо тільки завтра.
І ось ми піднімаємось знайомими сходами, що ведуть до моєї квартири. До моєї квартири!.. Але ж вона — не тут… І я ще не старий і неодружений… На мене чекає Єва, моя Єва… Навіщо мені чиясь дружина?
— Заховайтесь, а я подзвоню! — по-змовницькому підморгнув Манго, зупинившись біля якихось дверей. — Давайте зробимо їй сюрприз!
Він подзвонив. Двері відчинились… І я зойкнув від несподіванки.
Переді мною стояла Єва. Єва-архітектор, яка хто знає, скільки чекала на мене біля будинку Пегаса…
Ми кинулись одне до одного в обійми і довго не могли вимовити ані слова. Манго щось промимрив і делікатно вийшов.
— Ти навіть не уявляєш, як я боялася за тебе! — заговорила нарешті Єва, ведучи мене до вітальні.
Ми сіли на канапу. Єва обхопила мою голову руками і довго, допитливо дивилася в очі.
— Тобі вже краще? — запитала вона турботливо.
Аж тепер я звернув увагу на те, що Єва теж постаріла. Правда, вона все ще була красива, але це вже не та дівчина, з якою я зустрівся на Карловім мосту, її чорне волосся переткали срібні пасма сивини…
МАСКА СМЕРТІ
Цілий місяць мій щоденник лежав у шухляді, і я вже не гадав, що знову візьму його в руки. Того дня, коли я описував на його сторінках несподівану зустріч з Євою, перед нашим антигравіпланом з’явилась жахлива маска смерті, оповита довжелезним примарним саваном. Вона випливла зовсім несподівано з-за великої, химерно забарвленої туманності в сузір’ї Стрільця. А може, вона просто ховалась від наших очей і стала видимою, аж коли ми підлетіли досить близько.
Фіалково-багряні хмари з горохово-зеленими краями створювали цілковиту подобу людського черепа, запнутого весільним серпанком. У темних орбітах сяяли кілька яскравих зірок, — так, ніби сама смерть дивилася на нас пронизливим, гострим поглядом.