Юнаки з вогненної печі

Відчинив жерло печі й почав його завантажувати: це було для мого чорта випробування номер два. Тобто в підвалі стало ще гарячіше, і не тільки я стікав потом, але і мій гість, а це значило, що його обличчя не тільки вкрилося елегантною чорною пудрою, але й по ньому потекли патьоки, змиваючи ту пудру й роблячи обличчя прибульця смугастим. Я ледве не вдарив себе по лобі: ось що значить “чорти пасмасті” — ні, фразеологізми постали не на порожньому місці. До речі, мої приятелі приходили до мене в чітко визначений час, коли курява влягалася, а до чергової завантажки можна було ще посидіти — от вони й не перетворювалися у “пасмастих чортів”, як мій небажаний гість. У роботі, та й викидуючи ці коники, я цілком заспокоївся і вже міг вести розмову; мені весь час у вухах бринів батьків голос: “Не говори багато, щоб тебе не підсікли, і запам’ятай — то не люди!” Я впустився на сидіння і мовчки втупився у свого страшного гостя.

— Да, роботка в тебе, парень, не лахва! А міг би сидіть у чистому і кінчать спокійно десятий клас. А там і в інститутик... Так чого ти вперся? — спитав він тоном “братухи”.

— Клята вдача,— сказав я.

— А мені, знаєш, подобається, що ти такий гордий,— мовив він.— Правда, те, що ти молов антирадянщину...

— Не молов антирадянщини,— обірвав його я,— а тільки сказав, що немає кращих і гірших літератур, а є багатші і бідніші. Що багатий — ще не значить “добрий” чи “кращий”, а бідний — “гірший”, “поганий”.

— Говорити проти Росії і російської культури — це також антирадянщина, молодий чоловіче,— жорстко витис він.— І тебе по голівці за це не погладять, коли будеш так і далі тріпатись. Але все можна ще поправити. До речі, твої дружки сюди приходять — про що ви балакаєте?

— Анекдоти травимо і про дівчат.

— Це при дівчині? — зімружив він одне око.

— Ну, при дівчині ми травим пристойні анекдоти.

— Антирадянські?

— А хіба є антирадянські? — наївно спитав я.

— Ну, не корч із себе дурника, бо ти не дурник,— знову жорстко сказав.— А я думав, що ви тут притончик організували,— він вкотре вже озирнув підвал.— Непогане місце для притончика.

— Дуже брудне,— сказав я.

— Притончик — це і є брудне. Чого ж та дівчина сюди приходить?

— Бо то моя дівчина,— сказав я сердито.

— Може бути. Але в нас є дані, що твої приятелі, особливо той, Артур, теж не дуже тримають язика за зубами. Чи не говорив він, наприклад, що от у нас, мовляв, диктатура пролетаріату, а над ким?

— Ні, не говорив,— сказав я.— А над ким?

Він зирнув на мене, обдавши огидним крижаним поглядом.

— А ти й не знаєш?

— Не доводилося думати. То над ким?

— Ну, у нас не тільки пролетаріат, тобто робітничий клас. І інтелігенція, селяни, службовці, військові.

— Отже, я, як пролетаріат, здійснюю диктатуру над вами, тобто службовцем? — наївно, але з підковикою промовив я.

— Це тебе Артур так навчив говорити чи той кривий? До речі, в нас є дані, що той кривий теж по-антирадянському настроєний. Можеш це підтвердити?

— Славко? — подивився на нього вражено.— Та ви що? Та ніколи в світі!.. І не Артур почав говорити про диктатуру, а ви... Отож розкажіть мені, бо я тут не дотумкую, передам Артурові — от і всі проблеми! Я тільки спробував побудувати логічний умовивід. Може, десь і Артур спробував побудувати такий умовивід, не знаю, я принаймні такого не чув,— то це вже антирадянщина? До речі, він дуже любить читати книжки про Велику Вітчизняну війну і космонавтів. Просто без ума від цього й нам набридає!..

І знову зазвучав у моїй свідомості батьків голос: “Не говори з ними багато, бо вскочиш, запам’ятай,— це не люди!”

У мене в’їдалися холодні, як п’явки, очі: чи вловлює він, думав, що я з нього кепкую? Здається, з гумором у нього нормально, але чи не переграю я? Однак ту ідіотську фразу про війну і космонавтів я начебто промовив із належним пафосом, імітованим, на мій погляд, цілком натурально.

— А що це ти за книжки хотів у бібліотеці замовити? — недбало спитав він.

— Ви й це знаєте? — спитав я заскочено.— Звичайні книжки.

— Ну, одна з них незвичайна.

— Спенсер чи Брандес?

— Ні, та, інша.

— Записки ВУАН?

— Так. Це антирадянська книжка.

— Але змилуйтесь! — вигукнув я.— Вона вийшла в радянський час і в радянській Академії наук!

— Вийшла в той час, коли в Академії засіли вороги радянської влади. Тепер це заборонена книжка. Що тебе там цікавило?