Селінджер Дж.9 оповідань [UK]

Він стояв біля неї хвилин п’ять і, мабуть, розмовляв. Потім Мері Хадсон підвелася, і вдвох вони рушили до бейсбольного поля. Наближаючись до нас, вони ані розмовляли, ані навіть не дивилися одне на одного. Діставшись поля, Вождь зайняв своє

4 місце за пітчером. Я заволав йому: «Вона що, не гратиме?!» Він наказав мені заткнути пельку. Я заткнув пельку і подивився на Мері Хадсон. Вона повільно йшла вздовж краю поля, сунувши руки в кишені пальта, поки, нарешті, не сіла на лаву запасних, яку хтось притягнув на поле і поставив просто за третьою базою. Вона запалила ще одну цигарку і закинула ногу на ногу.

Коли «Воїни» відіграли інінґ, я підійшов до лави і спитав дівчину, чи не погодиться вона пограти лівим філдером. Вона похитала головою. Я спитав її, чи вона не застудилась. Вона знову похитала головою. Я повідомив їй, що в мене лівого філдера просто немає. Сказав, що в мене один хлопець грає і за центрального філдера, і за лівого. На цю інформацію вона взагалі ніяк не відреагувала. Я підкинув рукавичку і спробував підбити її головою, але вона впала просто у калюжу. Я витер її об штани і спитав Мері Хадсон, чи не хоче вона якось завітати до мене додому, повечеряти з нами. Сказав їй, що до нас дуже часто приходить Вождь. «Дай мені спокій, — відповіла вона. — Прошу тебе, просто дай мені спокій». Я витріщився на неї, а потім пішов до лави «Воїнів», підкидаючи в повітря мандаринку, яку дістав із кишені. Пройшовши десь із половину лицевої лінії третьої бази, я повернувся і пішов задом наперед, не спускаючи очей із Мері Хадсон та стискаючи в долоні мандаринку. Я і гадки не мав, що там відбувалося між Вождем і Мері Хадсон (та й досі не знаю, коли не враховувати певних здогадок, до того ж примарних), але все одно я був на сто відсотків упевнений, що Мері Хадсон назавжди покинула табір команчів. Це була ота впевненість, яка складається зовсім не з купки фактів, і робить ходіння задом наперед ще більш ризикованим, ніж зазвичай — і я врізався спиною в дитячий візочок.

Після ще одного інінґу стемніло і грати стало незручно. Отже, гра закінчилася, і ми стали збирати обладнання. Коли я востаннє бачив Мері Хадсон, вона стояла біля третьої бази і плакала. Вождь смикнув її за рукав пальта, але вона відігнала його. Потім втекла з поля на асфальтову доріжку і побігла далі, аж доки не зникла з наших очей.

Вождь за нею не побіг. Він просто стояв і дивився, як вона щезає. Потім розвернувся і пішов до хоума, де підібрав дві бити — бити завжди збирав він. Я підійшов до нього і спитав, чи вони з Мері Хадсон посварилися. Він сказав, щоб я засунув сорочку в штани.