Селінджер Дж.9 оповідань [UK]

Перебіг подій привів найкращого друга Чоловіка, що сміється, а саме вовка Чорне Крило, у фізичну й розумову пастку, організовану Дюфаржами. Дюфаржі, яким відданість Чоловіка, що сміється, своїм друзям була добре відома, запропонували йому обміняти свободу Чорного Крила на власну. Повіривши чомусь у їхню порядність, Чоловік, що сміється, погодився (певні елементи його геніальності іноді якимось таємничим чином не спрацьовували). Вони домовилися, що Чоловік, що сміється, зустрінеться з Дюфаржами опівночі на визначеній ділянці густого лісу навколо Парижа, і там, при світлі місяця, Чорне Крило відпустять. Однак насправді Дюфаржі зовсім не збиралися звільняти Чорне Крило — вони ненавиділи й боялися його. Отже, в ніч обміну вони посадили на прив’язь іншого вовка — дублера Чорного Крила, але спочатку пофарбували йому ліву задню лапу в білий колір, як у справжнього Чорного Крила.

Однак були дві речі, врахувати які Дюфаржі не змогли: сентиментальність Чоловіка, що сміється, та його володіння мовою вовків. Як тільки він дозволив дочці Дюфаржа прив’язати себе до дерева, то відчув непереборне бажання подати свій прекрасний мелодійний голос і промовити кілька слів прощання тому, кого прийняв за старого друга. Дублер, що стояв у кількох метрах залитий місячним сяйвом, був настільки вражений лінгвістичними здібностями незнайомця, що слухав цю промову, аж доки Чоловік, що сміється, не почав давати останні професійні та особисті поради. І це тривало так довго, що дублер втомився чекати й почав переступати з лапи на лапу. Досить неввічливо (і дуже несподівано) він перебив Чоловіка, що сміється, і повідомив йому, що, по-перше, звати його зовсім не Темне Крило, і не Чорне Крило, і не Сірі Лапи чи ще якось, а взагалі-то Арман а по-друге, що в Китаї він жодного разу за все своє життя не бував, та й наміру завітати туди не мав.

Чоловік, що сміється, дуже розлютився, зірвав маску язиком і з’явився перед Дюфаржами 3 непокритим обличчям при місячному сяйві. Мадемуазель Дюфарж миттєво втратила свідомість, а от її батьку пощастило більше. Саме тієї миті з ним трапився напад кашлю, через який він уник смертельного розкриття суворої правди. Коли він відкашлявся і побачив, що його дочка лежить горілиць на залитій місячним сяйвом землі й не рухається, Дюфарж швидко оговтався. Прикривши очі долонею, він випустив повну обойму зі свого автоматичного пістолета на звук важкого, з присвистом, дихання Чоловіка, що сміється.