Селінджер Дж.9 оповідань [UK]

Цього разу Ніколсонові не вдалося його затримати, і хлопець почав швидко пробиратися між рядами.

Декілька хвилин після того, як Тедді пішов, Ніколсон сидів нерухомо; його руки лежали на бильцях шезлонга, досі тримаючи незапалену цигарку між пальців. Нарешті, він підняв праву руку, наче для того, щоб упевнитися, чи його комірець досі розстебнутий. Потім він запалив цигарку і знову посидів нерухомо.

Чоловік повністю викурив цигарку, потім різко зняв ногу з крісла і наступив нею на недопалок, встав та доволі швидко пішов проходом.

Скориставшись сходами в передній частині корабля, він спритно спустився на палубу для прогулянок. Не зупиняючись там, він продовжив спускатися, досі швидко, до головної палуби. Потім до палуби «А». Потім до палуби «В». Потім до палуби «О».

На палубі «О» сходи в передній частині корабля закінчувались, і Ніколсон постояв хвильку, скоріше за все, трохи розгубившись, в якому напрямку йти. Однак він побачив когось, хто, схоже, міг би його провести. На середині проходу, на стільці, біля дороги до камбузу сиділа стюардеса, читаючи газету і курячи цигарку. Ніколсон підійшов до неї, швидко проконсультувався, подякував, зробив кілька кроків уперед

і відкрив важкі металеві двері, на яких було написано: «Басейн». Вони вели до вузьких сходів, не вкритих килимом.

Ніколсон пройшов трохи більше, ніж половину сходів, коли почув пронизливий, довгий крик, який явно йшов від маленької дівчинки. Він звучав акустично, наче відбивався від чотирьох укритих кахлем стінок.