Гола економіка. Викриття нудної науки

Цікаво, що такий перебіг подій відбувається в реальному житті. Моїм улюбленим прикладом є енергетична компанія Огайо, яку місцеві жителі звинуватили в тому, що вона викидала «бридкий блакитний дим», який завдавав шкоди їхнім володінням і здоров’ю. Закон про чисте повітря давав право 221 жителю подавати скаргу про збитки для припинення забруднення. Отже, американська електрична компанія мала ухвалити одне з двох рішень: (1) припинити забруднення; чи (2) заплатити всім жителям міста за переїзд в інше місце[71].

Газета New York Times повідомила про реакцію: «Компанія купує місто, яке вона задушила, територію, будівлі й блакитний дим». Компанія заплатила всім жителям приблизно втричі дорожче, ніж коштували їхні будинки, в обмін на підписання угоди про те, що вони ніколи не будуть подавати скарг на шкоду, завдану забрудненням. За 20 мільйонів доларів проблема компанії закрилася і зникла — у буквальному сенсі. Очевидно, що це набуло і фінансового сенсу. New York Times повідомляла, що таке врегулювання стало першим випадком, коли компанія знищила ціле місто. «Це дозволить компанії уникнути знач­них втрат і публічних скандалів через індивідуальні позови, сказали правники й екологічні експерти».

Заключна ідея Коуза була така: транзакційні витрати, пов’язані з урегулюванням таких справ, — від часу, який був витрачений на визначення всіх причетних до юридичних витрат досягнення згоди, — повинні бути достатньо низькими для приватних сторін, щоб вони самі могли впоратися з побічними ефектами. Стюарт і я можемо сперечатися щодо паркану на задньому дворі. Американська електрична компанія може знайти, як дійти згоди з 221 власником будинків. Однак приватні сторони не будуть самостійно створювати такі виклики, як емісія СО2. Щоразу, коли я сідаю у свою машину і вмикаю двигун, я завдаю шкоди всім шести мільярдам жителів планети. Багато часу забере відсилання грошей усім шести мільярдам, особливо коли ви спізнюєтеся на роботу. (І можна довести, що частина людей із територій з холодним кліматом отримає вигоду від зміни клімату, тому, можливо, це вони повинні платити мені.) Права власності, пов’язані з парниковими газами, також залишаються неоднозначними. Чи маю я право викидати необмежені об’єми СО2? І чи має право хтось, хто живе на тихоокеанських островах, заборонити мені робити те, що може втопити всю їхню країну? Це належить до конфліктів, які має розв’язувати уряд.

Але повернімося на хвилинку назад. Уряд не згладжує грубі краї капіталізму — він у першу чергу уможливлює функціонування ринку. Багато хто буде схвально кивати вам на фуршеті, підтверджуючи, що якби уряд просто відсторонився, то ринки принесли би процвітання всій земній кулі. Справді, усі політичні кампанії будуються навколо цього питання. Кожний, кому довелося мати справу з Департаментом автотранспорту, звертатися за дозволом на будівництво чи сплачувати податок за свою обслугу, погодиться з цим. За такою одностайністю учасників фуршету криється лише одна проб­лема: все це неправда. Хороший уряд робить можливою ринкову економіку. Крапка. А поганий уряд чи відсутність уряду кидає в капіталізм каміння, унаслідок чого мільярди людей живуть у жахливій бідності по всьому світу.

Почнемо з того, що уряд встановлює правила. Країни без функціонуючого уряду не є оазами процвітання вільного ринку. Це місця, де дорого й важко вести навіть найпростіший бізнес. Нігерія має одні з найбільших у світі запасів нафти та природного газу, однак фірми, які намагаються вести бізнес у цій країні, стикаються з проблемою, яку скорочено називають BYOI — bring your own infrastructure[72][73]. Ангола багата на нафту й діаманти, однак це багатство профінансувало понад десять років громадянської війни, а не економічне процвітання. 1999 року правителі Анголи витратили 900 мільйонів доларів доходів на придбання зброї. Не має значення, що при цьому кожна третя дитина помирає до досягнення віку п’яти років, а середня тривалість життя складає жахливі сорок два роки[74]. Це не ті країни, де ринкова економіка зазнала невдачі, а ті, де уряд не зміг створити й увести в дію інститути, необхідні для підтримки ринкової економіки. Звіт Програми розвитку ООН поклав значну відповідальність за світову бідність на поганий уряд. У звіті зроблено висновок, що без хорошого урядування сподівання на поступовий економічний розвиток та інші стратегії будуть марними[75].

Насправді ніхто не любить третейських суддів, однак ви не можете без них грати у Світовій серії[76]. То які ж правила для функціональної ринкової економіки? По-перше, уряд визначає та підтримує права власності. Ваші власні речі: ваш будинок, ваше авто, ваш собака, ваші гольф-клуби. У розумних межах ви можете робити з цією власністю що заманеться. Ви можете її продавати, здавати в оренду чи віддавати в заставу. Найважливіше те, що ви можете інвестувати у свою власність з повною певністю, що віддача від ваших інвестицій також належатиме вам. Уявіть собі світ, у якому ви витрачаєте все літо, обробляючи кукурудзяне поле, а потім ваш сусіда приїжджає на своєму комбайні, весело махає вам рукою і починає збирати весь урожай для самого себе. Схоже на вигадку? Не дуже, якщо ви — музикант, оскільки це саме те, що робила файлообмінна мережа Napster, дозволяючи індивідам скачувати музику, не платячи жодної компенсації музикантам, які створили її, чи компаніям звукозапису, що мають права власності. Музична галузь успішно звинуватила Napster у поширенні піратства.