Ті, що співають у терні [The Thorn Birds - uk]

Меґі теж присіла.

— Ти й справді гадаєш, що у Джастини все вийде, як вона хоче? — стурбовано спитала вона матір.

— А чом би й ні? — відповіла Фіона, спостерігаючи, як Джастина виконує чайний ритуал.

— Це може бути всього-на-всього минуща стадія в її розвитку й змужнінні.

— Джастино, це в тебе — скороминуща стадія розвитку, чи як? — спитала Фіона.

— Ні, — відказала Джастина, розставляючи чашки та тарілочки на старому кухонному столі.

— Виклади печиво на тарілку, Джастино, не став сюди всю миску, — механічно зауважила Меґі, — й, заради Бога, не став на стіл увесь глек із молоком, налий трохи у чайний глечик.

— Так, мамо, вибач, мамо, — відповіла Джастина так само механічно. — Не бачу сенсу дотримуватися етикету на кухні.

Все, що треба зробити — це поставити недоїдене туди, звідки я його взяла — і вимити двійко-трійко додаткових тарілок.

— Роби, як тобі кажуть, так набагато краще.

— До речі, повернімося до нашої теми, — наполягла Фіона. — На мою думку, тут немає чого обговорювати. Треба дати Джастині можливість спробувати, тим більше, що в неї, напевне, все вийде добре.

— От якби я була така ж впевнена, — похмуро зазначила Меґі.

— Ти прагнеш слави, Джастино? — спитала її бабуся вимогливим тоном.

— Серед аргументів на користь такого рішення вони присутні, — відповіла Джастина, виклично ставлячи на стіл старий коричневий чайник і похапливо сідаючи. — І не здумай заперечувати, мамо; я не заварюватиму на кухні чай у срібному чайнику, і моє рішення — остаточне.

— Та чого ти, цей чайник цілком доречний, — усміхнулася Меґі.

— О-о-о-о, як приємно! Немає нічого кращого за чашку доброго чаю, — солодко зітхнула Фіона. — Джастино, чому ти так погано все пояснила матері? Ти ж знаєш, що це не питання слави і багатства. Це питання самої себе. Свого «я».

— Самої себе, бабуню?

— Звісно. Це питання власного «я». Акторська гра, це коли ти чиниш так, як вчинила б на місці персонажу, хіба ж ні?

— Так.

— Тоді чому ж ти не пояснила це саме так своїй матері? Навіщо засмучувала її зухвалими й легковажними дурницями?

Джастина здвигнула плечима, допила чай і підсунула матері чашку за добавкою.

— Хтозна, — буркнула вона.

— Не «хтозна», а «не знаю», — поправила її Фіона. — Хочеться вірити, що на сцені твоя дикція буде бездоганною. То ти бажаєш стати актрисою через власне «я», щоб самовиразитися?

— Та, мабуть, — неохоче відповіла Джастина.

— Ох вже ця вперта й дубоголова гординя у стилі Клірі! Вона тебе й прикінчить, Джастино, якщо ти не навчишся вгамовувати її.

Отой дурний страх, що з тебе сміятимуться чи виставлять у невигідному світлі. Хоча я не розумію, чому ти вважаєш, що твоя мати буде така жорстока, що зробить із тебе посміховисько? — Вона легенько поплескала Джастину по шиї. — Будь простішою, Джастино, йди назустріч.

Але Джастина вперто похитала головою.