Ті, що співають у терні [The Thorn Birds - uk]

Я не збиралася натякати, що ти — невдаха, грішниця чи навіть гірше. Навпаки, я вважаю, що ти виявила винятковий здоровий глузд, коли спекалася свого чоловіка. Навіщо він був тобі потрібен взагалі? Тут і так є купа чоловіків, щоб справляти на твоїх дітей суто чоловічий вплив — он скільки у мене та Дейна дядьків, до того ж ти маєш достатньо грошей для безбідного життя. Я з тобою цілком згодна: заміжжя — це для дуреп.

— Ти така ж, як і твій батько!

— Іще один оманливий маневр. Щоразу, коли я тебе дратую, я стаю схожою на свого батька. Що ж, доведеться тобі на слово повірити, бо мені так і не довелося хоч краєм ока на цього джентльмена поглянути!

— Коли ти збираєшся їхати? — розпачливо спитала Меґі.

Джастина весело вишкірилася.

— Ждеш не діждешся, коли спекаєшся мене, еге ж? Та все нормально, мамо, я ні в чому тебе не винувачу. Але нічого не можу з собою вдіяти — ну подобається мені шокувати людей, і все! Особливо тебе. Відвезеш мене завтра на аеродром, добре?

— Краще післязавтра. А завтра я відвезу тебе до банку. Тобі варто дізнатися, скільки ти маєш грошей. До того ж, Джастино…

Джастина вправно досипала борошно і розколочувала суміш, коли раптова зміна тону материного голосу змусила її підвести погляд.

— Що?

— Якщо з тобою трапиться лихо, неодмінно повертайся додому, благаю. Знай, що у нас на Дрогеді завжди знайдеться для тебе місце. Що б ти не зробила, це не буде настільки поганим, щоб ти не змогла повернутися додому.

Погляд дочки полагіднішав.

— Дякую, мамо. У душі ти не така вже й погана стара калоша.

— Я стара калоша?! — аж охнула Меґі. — Я ще не стара! Мені лише сорок чотири!

— Господи, так багато?

Меґі кинула в Джастину тістечком і поцілила їй у носа.

— Ах ти ж негіднице! — розсміялася вона. — Ти справжнє чудовисько! Тепер я почуваюся так, наче мені сто років.

Донька весело вишкірилася.

І саме тоді до кухні увійшла Фіона, щоб перевірити, як просуваються справи. Її появу Меґі привітала полегшеним зітханням.

— Мамо, а знаєш, що тільки-но сказала мені Джастина?

Очей Фіони ледь вистачало на ведення бухгалтерських книг, та й то через зусилля, але розум, що крився за цими помутнілими зіницями був гострий, як і завжди.

— Звідки ж мені знати, що тобі тільки-но сказала Джастина? — спокійно спитала вона, злегка здригнувшись, коли забачила зелені ялинки.

— Бо інколи мені здається, що ви з Джассі приховуєте від мене якісь маленькі гиденькі таємниці, бо щойно моя донька ошелешила мене новиною, а тут і ти, наче випадково.

— М-м-м, а на смак вони не такі страшні, як на вигляд, — прокоментувала Фіона, відщипнувши шматочок зеленої ялинки. — Запевняю тебе, Меґі, я не схиляю твою доньку до змовництва поза твоєю спиною. На який мозоль ти наступила цього разу, Джастино? — спитала Фіона, обернувшись туди, де Джастина розливала пухку суміш по змащених та посиланих борошном бляшанках.

— Я сказала мамі, що збираюся стати актрисою, бабуню, тільки й того.