Ті, що співають у терні [The Thorn Birds - uk]

— Є речі, яким можна навчитися лише з безпосереднього досвіду, — ніжно мовив він, простягаючи руку, щоб поправити їй за вухо кучеряве пасмо.

— Та невже? Я завжди вважала, що уважного спостереження цілком достатньо.

— Чудово, але як же стосовно кохання? — Останньому слову він надав ніжність і глибину. — Як же ви гратимете Джульєтту, якщо не знаєте, що таке кохання?

— Слушно сказано. Я з вами згодна.

— А ви коли-небудь кохали?

— Ні.

— А ви знаєте що-небудь про кохання? — Цього разу Артур зробив наголос на «що-небудь», а не на «коханні».

— Анічогісінько.

— Ага! То Фрейд мав би рацію, еге ж?

Джастина взяла пачку цигарок, поглянула на її обтягнуту целофаном нижню частину і всміхнулася.

— В дечому, може, й мав би.

Артур швидко вхопився за край целофану, зірвав його і підняв догори, а потім драматичним жестом зіжмакав і кинув у попільницю, де целофан пискнув і, звиваючись, знову розкрутився.

— Я хотів би, якщо ви дозволите, навчити вас, що то є таке — бути жінкою.

Якусь мить вона мовчала, пильно вдивляючись у кривляння зіжмаканого целофану на дні попільниці, а потім чиркнула сірником і підпалила його.

— А чом би й ні? — спитала вона, звертаючись до короткого яскравого спалаху. — Так — чом би й ні?

— Чи буде це божественна подія з місячним сяйвом та трояндами, чи це має бути дещо коротке й гостре, як стріла? — продекламував він, приклавши до серця руку.

Джастина розсміялася.

— Та годі вам, Артуре! Особисто я сподіваюся що він буде довгим та гострим. Але без місячного сяйва та троянд, благаю. В мене серце не лежить до пристрасного й надокучливого залицяння.

Він увіп’явся в неї трохи сумним поглядом і похитав головою.

— Ой, Джастино! У кожної людини лежить серце до пристрасного залицяння, навіть ваше. Ви, холоднокровна молода незайманко! Ось побачите: одного дня вам самій страшенно цього захочеться.

— Тю! — Вона підвелася. — Ходімо, Артуре, зреалізуємо нашу оборудку, доки я не передумала.

— Як негайно? Сьогодні увечері?

— А чом би й ні, заради Бога? Я маю достатньо грошей на готельний номер, якщо у вас забракне коштів.

Готель «Метрополь» розташовувався неподалік. Джастина комфортно взяла його під руку і вони пройшли сонними вулицями, сміючись і перемовляючись. Було надто пізно для охочих повечеряти в ресторані чи кафе і надто рано для закінчення вечірніх театральних вистав, тому їм траплялося мало людей, лише купки американських матросів з ескадри, що зайшла до Сіднея, і зграйки дівчат, що начебто розглядали вітрини магазинів, а самі поглядали на матросів. Ніхто не звернув на них ані найменшої уваги, що було на руку Артуру. Він заскочив до аптеки, поки Джастина чекала на вулиці, й вигулькнув звідти, радісно сіяючи.

— Тепер ми повністю устатковані всім необхідним, моя кохана.

— А що ти купив? «Французькі привіти»?

Артур скорчив гримасу.