Сповідь відьом

— Ой! — скрикнула я, вхопившись за щоку.

— Воно недовго колотиме, — заспокоїла мене Сара. — Якщо тобі вистачило сили знести таку травму, то не забракне і на її загоєння. — Вона обдивилася мою щоку, задоволено кивнула, а потім перейшла до ключиці. Для її зрощення знадобився потужніший електричний заряд, бо кістка тут була, ясна річ, товстішою.

— Зніми їй черевик, — наказала Сара вампіру, вирушаючи до комори. Напевне, Метью був найкваліфікованішим асистентом, який будь-коли їй допомагав, але він виконував її накази слухняно і без нарікань.

Коли Сара повернулася з горнятком із маззю, Метью вже роззув мою ногу і обпер її ступнею на своє коліно.

— У моїй валізі нагорі є ножиці, — сказав він, із цікавістю принюхуючись, коли Сара зняла з горнятка кришку. — Може, принести?

— Мені вони не потрібні. — Сара прошепотіла кілька слів, і бинт почав розмотуватися сам по собі.

— Ти диви, як гарно, — із заздрістю зауважив Метью.

— То вона вихваляється, — стиха пояснила я.

Коли бинт розмотався і скрутився в акуратний рулончик, усі погляди прикипіли до моєї кісточки. Та мала жахливий вигляд: з неї вже потекла сукровиця. Сара спокійно прошепотіла нові заклинання, хоча з її червоних щік видно було, що вона кипить від люті. Вона скінчила заклинання — тепер чорні та білі плями зникли; і хоча довкола кісточки ще лишалося яскраво-червоне коло, набряк суглоба помітно зменшився.

— Дякую тобі, Сарою. — Я поворушила ступнею, і тітка втерла мені в шкіру мазь.

— Про йогу доведеться забути десь на тиждень. І не бігай, як навіжена, Діано! Твоїй нозі потрібен час і спокій, щоб вона добре загоїлася. — Вона знову прошепотіла заклинання і поманила рукою свіжий рулон бинта. Той слухняно обмотав мою ступню та кісточку.

— Неймовірно, — мовив Метью, хитаючи головою.

— Не заперечуєш, якщо я огляну передпліччя?

— Анітрохи, — майже з ентузіазмом відповів Метью. — Там трохи й м’яз пошкоджений. Ти зможеш його загоїти разом зі шкірою?

— Спробую, — відповіла Сара з нотками самовдоволення в голосі. П’ятнадцять хвилин по тому після кількох заклинань і тихих прокльонів від рани, яку завдала мені Сату, лишилася тонка червона лінія вздовж моєї руки.

— Гарна робота, — обдивляючись мою руку, зазначив Метью, приголомшений умінням Сари.

— Твоя — теж. Ти дуже фахово зашив рану, — мовила Сара і жадібно ковтнула зі склянки води.

Я простягнула руку за сорочкою.

— А може, і спину подивишся? — спитав він.

— Спина може почекати, — кинула я на нього сердитий погляд. — Сара втомилася, і я теж.

Тітка перевела очі з мене на вампіра.

— А ти як гадаєш, Метью? — спитала вона, даючи зрозуміти, що моя думка цікавить її в останню чергу.

— Я хочу, щоби ти оглянула їй спину, — вперто повторив він, не зводячи з мене очей.

— Ні, — прошепотіла я, інстинктивно притиснувши сорочку до грудей.

Метью присів біля мене і поклав руки мені на коліна.