Сповідь відьом

— Та нема за що, Емілі, — відповів Метью непереборно приязним глибоким голосом. І на обличчі Ем враз з’явився заворожений вираз. Сара довше опиралася чарам вампіра, хоча зі здивуванням спостерігала, як Табіта намагається видряпатися по його руці.

Я хотіла вже відступити в затінок, щоб Ем не роздивилася мого обличчя, але не встигла. Емілі аж заціпеніла від жаху.

— Ой, Діано…

Сара підтягнула стілець.

— Сідай, — наказала вона.

Метью напружено схрестив на грудях руки, наче переборював бажання втрутитися. Його вовчий інстинкт, спрямований на мій захист, тут, у Медісоні, не ослаб, а його вкрай негативне ставлення до всіх істот, що наближалися до мене, не обмежувалося вампірами.

Тітчин погляд ковзнув із мого обличчя на ключиці.

— Ану, знімай сорочку.

Я слухняно потягнулася до ґудзиків.

— Може, краще ти оглянеш Діану нагорі? — спитала Емілі, кинувши занепокоєний погляд на Метью.

— А що він зараз побачить такого, чого не бачив раніше, хотіла б я знати? Ти ж не голодний? — спитала Сара, не обертаючись.

— Ні, — сухо відказав Метью. — Я поїв у літаку.

Погляд тітки засвербів у мене на шиї. До нього відразу ж приєднався і погляд Емілі.

— Саро! Ем! — обурено скрикнула я.

— Та чого ти, ми ж просто придивляємося, — заспокійливо мовила тітка.

Я скинула сорочку, і вона окинула оцінним поглядом марлеву пов’язку в мене на передпліччі, мій схожий на мумію тулуб та інші синці й порізи.

— Мене вже оглядав Метью. Він лікар — пам’ятаєте?

Сарині пальці торкнулися моєї ключиці. Я поморщилася від болю.

— Хоч він і лікар, а ось цього не помітив. У тебе — тріщина кістки, так званий мікроперелом. — Сара перейшла до вилиці — і я знову поморщилася. — А що у тебе з кісточкою?

Як і завжди, я нічого не змогла приховати від своєї тітки.

— Сильне розтягнення зв’язок, супроводжуване поверхневими опіками першого та другого ступеня, — зазначив Метью, не зводячи очей із Сариних рук і готовий відсмикнути її, як тільки вона завдасть мені сильного болю.

— А як вийшло, що розтягнення та опіки трапилися в одному місці? — спитала Сара в Метью наче досвідчений викладач-практик у студента-першокурсника під час обходу хворих.

— Бо мене підвішувала за кісточку догори ногами одна відьма-садистка, — відповіла я замість Метью і злегка поморщилася, коли тітка знову торкнулася мого обличчя.

— А що отут під пов’язкою? — суворо спитала Сара, тицьнувши на моє передпліччя, не звернувши анінайменшої уваги на мої слова.

— Сильний розріз, який потребує накладення швів, — терпляче відповів Метью.

— А що ти їй давав?

— Протибольові ліки, сечогінне для зменшення набряку та антибіотик широкої дії. — У його голосі не було ані сліду роздратування.

— А чому вона забинтована, наче мумія? — поцікавилася Ем, закусивши губу.